Щораз дивуюся, коли бачу в цьому місці купу людей та автомобілів, які нахабно перегороджують центральну магістраль міста. Можливо тому, що не так часто там буваю, тож для мене це місце і досі є прохідною військової частини з воєнторгівським гастрономом по лівий бік. Насправді ж там вже давно немає жодного гастронома — там тепер «подвор’є» московського патріархату, куди регулярно ходять молитися національно свідомі мешканці міста і передмістя.
Запитаєте, як це може бути? Бо ж усі знають, що згаданий патріархат разом із його приходами є зосередженням ворожої агентури, що там і тепер, у розпал війни, моляться за х2йла! Це і справді так! У самісінькому центрі міста, де понад тридцять років зароджувався «київський патріархат», народ і далі масово ходить молитися до тепер вже остаточно ворожої церкви! Це може здатися неймовірним, але лише тоді, коли не знати або не хотіти знати справжньої, а не вигаданої історії «церкви Філарета». Тепер я остаточно впевнився у тому, що «київський патріархат» був створений згаданим Філаретом винятково задля того, щоб увічнити, а якщо не вдасться, то максимально продовжити домінування московської церкви. Аби це зрозуміти, слід не ходити на столичні пресконференції, а піти до старих міських околиць, де люди століттями ходили до одної церкви, до одного «батюшки», якого з плином часу замінював інший. Із покоління в покоління місцеві люди молилися незрозумілою «церковною» мовою. Вони пронесли свою віру і свої традиції крізь війни та окупації — московську, більшовицьку, польську, німецьку, комуністичну… Аж раптом до них у церкву приходять вчорашні комсорги та парторги і кажуть, що тепер тут буде «київський патріархат» із наскоро висвяченими у «батюшок» колишніми водіями, вантажниками, комірниками та людьми без певних занять. Чи може таке пройти у селі, де всі одне одного знають від діда-прадіда? Та чи можна було говорити тоді про це? Я намагався — оголосили «ворогом України і православ’я». І тепер, коли я бачу, як від того «подвор’я» йдуть, помолившись за х2йла, бабусі з дітьми та онуками, я мушу визнати — ці бабусі є принциповими і послідовними. На початку дев’яностих їм було по тридцять-сорок. За час, що минув, вони не поміняли по кілька партій, як нинішні політики. Ті самі, які нині звинувачують цих бабусь у «зраді». Хіба всі вже забули, що Порошенко, перш ніж здобути Томос, багато років ходив саме до московської церкви, причому ходив публічно і демонстративно? А Зеленський, той і взагалі називав Томос «термосом» так само публічно і демонстративно. Йому можна — він не православний. Одне тішить — ці бабусі-зрадниці все ж таки у меншості. Більшість же, яка звинувачує їх у зраді, проголосувала п’ять років тому за мильну бульбашку і невідомо ще за кого проголосує, якщо матиме колись таку нагоду. А меншість і надалі ходитиме до «подвор’я», незважаючи на те, за кого проголосувала чи ще проголосує більшість. Звісно, влада може те «подвор’я» розігнати. Тоді бабусі зі своїми «батюшками» будуть збиратися в іншому місці й продовжувати славити х2йла. Аж поки воно не здохне. І я не знаю, що з цим робити!