Рівнянка Галина, якій, як вона вважає, під час операції занесли гепатит, застерігає усіх, кому також необхідна операція, обов’язково купувати одноразовий медичний інструментарій. Незнання чи економія на цьому може обернутися для пацієнта значно дорожче — серйозною хворобою і витратами на її лікування. І не факт, що вдасться довести, хто і де саме заразив.
Нині у п. Галини позаду і операція, яка обійшлася у кілька тисяч гривень, і лікування гепатиту В — це ще плюс 5 тисяч гривень. А попереду — кількамісячне лікування таблетками, півроку суворої дієти без фізичних навантажень. Тепер вона придбала навіть свій комплект інструментів для манікюру, про всяк випадок, аби убезпечити себе від навіть найменших поранень і можливих їхніх наслідків. — У мене є подруга, яка мешкає в США, — каже п. Галина. — Вона мені розповідала, що там в кожного, хто виїздить в Україну, в аеропорту вимагають довідку про щеплення від гепатиту В, оскільки вважається, що в нашій країні високий ризик підхопити цю хворобу. Про операцію в обласній лікарні я домовилася з лікарем наперед, тільки він чомусь не застеріг мене, щоб я купила одноразові інструменти. Через 5 днів після операції я написала заяву з проханням перевести мене на денний стаціонар, оскільки санітарні умови у відділенні мене не влаштовували: в санвузлі брудно, душ на ремонті. Проте місяців через два, коли, як я гадала, усі неприємності позаду, в мене раптом з’явилася кропив’янка. Я подумала, що у мене якесь шкірне захворювання, і здала у шкірвендиспансері аналіз крові на біохімічні показники. Лікар цього закладу, поглянувши на нього, сказала, що у мене «щось із печінкою», а більше нічого пояснити не змогла. Протягом двох тижнів я шукала причину свого вкрай поганого стану, здала в діагностичному центрі проби на збудників алергії, і на всі я «зреагувала». Нарешті лікар алерголог-імунолог Світлана Поліщук, поглянувши на мій аналіз крові, порадила негайно звернутися до Галини Мартинюк, завідувачки гепатологічного центру, що діє при міській лікарні, оскільки запідозрила в мене гепатит. Проба підтвердила її припущення, і в цьому центрі мені довелося пролежати ще три тижні. Я й подумати не могла, що хвора печінка завдає людині стільки страждань! Але тут я одразу відчула, як-то кажуть, різницю: персонал обізнаний і чемний, чисто, туалет і душ у кожній палаті, як в двомісному номері в готелі. Після того як мені поставили діагноз, до мене прийшов працівник санстанції, якому я й розповіла, де могла інфікуватися гепатитом. Оскільки стоматолога протягом останніх місяців я не відвідувала, у манікюрному кабінеті порізів у мене не було, то мої підозри впали на операцію. Хочу зауважити, що я не один раз телефонувала трьом своїм сусідкам по палаті в обласній лікарні і пропонувала здати аналіз на гепатит, адже вони, виходить, також були в групі ризику. Але вони знехтували моїми застереженнями, напевне, не розуміючи наслідків інфекції. Після лікування п. Галина звернулася до адвоката за порадою, як притягнути до відповідальності винних людей. Проте прямих доказів до підтвердження підозр п. Галини немає, тож єдине, що він порадив зробити у цій ситуації — написати скаргу в управління охорони здоров’я з проханням провести службове розслідування за цим випадком. Однак надій на те, що ця перевірка може щось виявити, вона не покладає. І каже, що коли їй знову доведеться йти на операцію, у рідній країні робити цього більше не буде.
