Тут днями до міста мого київського «каллєгу» привозили. Того самого, який за дармових сто грамів готовий написати що завгодно, за двісті — заспівати на усю свою русскоязичную глотку, а за триста — взятися за нерукотворний пам'ятник.
Гість так хвалив нашого міського голову за намір побудувати стадіон, що стіни місцевого «колізею» точно би почервоніли, якби могли це почути. Це нагадало мені дитинство, коли ми з міським головою не змовляючись очікували 1980 року, до якого побудують комунізм і стануть безплатними кіно, цукерки та морозиво. З комунізмом тоді не склалося, але його оспівувачі не постраждали — колишні пропагандисти «наукового комунізму» стали «слов'янознавцями» і досі непогано процвітають. Але з «колізеєм» таки треба буде щось робити. Не будувати новий стадіон — у ці байки вже навіть діти не повірять, а навпаки — законсервувати! Подивіться на Рим — тамтешній Колізей ніхто і ніколи не буде відновлювати. А навіщо, коли натовпи китайців щодня стоять у черзі, аби за десять євро походити десять хвилин руїнами колишньої арени? А ми чим гірші? Ну що можна показати у Рівному іноземним туристам? Кілька стандартних споруд дев'ятнадцятого століття? Чи, може, численні нові монументи, позбавлені хоча б дещиці художнього смаку? А тут — живі руїни комунізму! Пам'ятник архітектури пізнього соціалізму, який своїм зовнішнім виглядом показує правильність нашого європейського вибору! Треба лише трохи фантазії, й численні іноземці купуватимуть квитки за право посидіти на трибунах нашого «колізею». А за право з ризиком для життя пробігтися розідраними біговими доріжками доплачуватимуть додатково. І це ще не вся вигода! Ви знаєте, що в Європі біля кожної архітектурної пам'ятки працює цілий інститут, науковці якого за чималі гроші доглядають за об'єктом, зберігають його автентичність, реставрують окремі місця, аби ті виглядали натурально, як колись! Плюс пишуть численні докторські та кандидатські дисертації. Ну чого наші місцеві керівники культури колупаються в якихось сумнівних підмурках, витрачаючи жалюгідні сотні тисяч із бюджету та міжнародних фондів, коли поряд стоїть справжнє фінансове ельдорадо! Бо на реставрацію такого масштабного пам'ятника, як колишній стадіон «Авангард», можна сміливо витрачати мільйони. Багато мільйонів. А щоб народ у це повірив, можна і пресу підключити! Возити сюди регулярно групи столичних журналістів із відповідним фуршетом, аби ті на весь світ розписали принади нашого неповторного «колізею». Але здається, наш міський голова та його заступники і без мене про це здогадались. Тож консервація не за горами!
