Вперше слово «інфляція» я почув ще малим, коли пішов до школи. Було це в середині шістдесятих років минулого століття. Тоді по радіо і телевізору нам щодня розповідали про те, як ми процвітаємо і будуємо комунізм в той час як у «капіталістичних країнах» широкі народні маси страждають від безробіття та інфляції. Я був дитиною допитливою, тож незабаром дізнався, що хитромудрим словом «інфляція» називають зростання цін. І справді, з того часу як я навчився рахувати, а це сталося за кілька років до того, ціни і справді були незмінними.
Буханець чорного хліба, за яким мама посилала мене до магазину, коштував всюди однаково — шістнадцять копійок. Все інше теж. Тому я був впевнений, що так буде завжди. Тобто ціни не зростатимуть, а навпаки — знижуватимуться. Я це теж бачив на власні очі — у магазинах були так звані уцінені товари, тобто ті, яких ніхто не купував. Тоді ціну на них знижували, ще не називаючи цю дію «акцією». На базар мене мама не посилала. Я ходив туди сам і купував лише один товар — смажені соняшникові зернята по десять копійок за склянку. Склянку слід було віддати продавчині, перед цим висипавши насіння у кишеню чи ще куди — поліетиленових кульків тоді теж ще не існувало. Отак я і ходив містом, дістаючи з кишені зернята по одному. Цієї смакоти вистачало надовго — лузати можна було мало не цілий сеанс у кінотеатрі «Космос» неподалік пивзаводу або увесь перший тайм на трибуні стадіону «Колгоспник». Мама мене за ті зернята сварила — як я не намагався бути акуратним, але лушпиння таки не повністю потрапляло до сміттєвого відра. Але я не міг відмовити собі у цьому задоволенні подібно до чи не всіх моїх тодішніх знайомих. Все змінила інфляція — одного дня бабуля на базарі сказала, що склянка насіння тепер коштує у неї не десять, а п’ятнадцять копійок. Я образився і пішов до іншої торговки. Але й вона назвала ту саму, завищену у півтора раза ціну! Коротше, зернят я того дня так і не купив. Не тому, що не мав додаткових п’яти копійок, а з принципу! Я був глибоко обурений таким нахабним підвищенням ціни, яке суперечило усьому, чого нас навчали у школі й про що казали по радіо і телевізору. Бо ж це у клятих капіталістів ціни зростають, а не у нас, щасливих будівників комунізму! Моя принципова незгода із збільшенням ціни на соняшникове насіння мала тоді, окрім справедливого пролетарського обурення, ще й іншу причину — оці самі додаткові п’ять копійок не вписувались у мій дитячий бюджет. Бо заплативши за зернята на п’ять копійок більше, слід було відмовитись від склянки газованої води з сиропом чи склянки квасу. Слід зазначити, що годувала мене мама добре і пити мені хотілося на вулиці завжди сильніше ніж їсти. Тому я припинив купувати ті зернята, очікуючи, що вони згодом знову подешевшають до колишніх десяти копійок. Не подешевшали! Зате я на все життя позбувся звички плюватися насінням! Потім, вже дуже дорослим, я прочитав у економістів, що інфляція в розумних межах насправді не шкідлива, а корисна. Виходить, що я з дитинства тямив в економіці!