Навряд чи щось дуже цікаве відкриє для себе турист, побувавши у Демидівці. Їхати потрібно не в райцентр, а в навколишні села, які славляться красою природи, курортними можливостями завдяки річці Стир, а також старовинними звичаями та природними дивами.
З користю для себе і для науки
Найбільшим багатством району є село Хрінники. Багатим воно є у всіх значеннях цього слова: і на санаторії та турбази, і на унікальні природні явища, і на розкішні котеджі, що повиростали на берегах водосховища, і навіть на містику. Відпочивати у Хрінниках — одне задоволення, стверджують усі, хто вже встиг тут побувати. Біля села — кілька турбаз, є дитячий санаторій. Можна заночувати й з наметами, але й за такий відпочинок просто неба доведеться заплатити. Бази відпочинку тягнуться навколо селища на кілька кілометрів, тож вибрати є з чого, тим паче Хрінники славляться унікальними грязями.
— Грязі нашого краю, — розповідає Тетяна Гергусь, старший спеціаліст відділу культури і туризму Демидівської райдержадміністрації, — єдині в Україні за своєю лікувальною та оздоровчою дією. Поклади представлені слабкосульфідним, прісноводним високозольним торфом, в якому виділяють різновиди геоботанічного складу: осокового, очеретово-осокового та дерево-осокового. На березі самого водосховища влітку яблуку ніде впасти.
Уподобали Хрінницьке водосховище і сірі чаплі. У лісі, неподалік села, гніздиться єдина в Україні колонія цих птахів. Прилітають на Демидівщину вони наприкінці березня. Свої гнізда будують на високих дубах, а харчуються рибою, виловленою у водосховищі. Вгледіти між вітами попелясто-сіру чаплю важко. Не легше дістатися й до самого орнітологічного заказника — після дощу дорогу повністю розмиває.
Дорогою до колонії сірих чапель розташоване таємниче урочище Рейзя. Навколо нього уже кілька століть витають легенди. Славилося місце своїм цілющим джерелом. Люди переказували, що хто води цієї випив, одразу набирався сили, краси та здоров'я. Саму ж назву "Рейзя" пов'язують як із єврейкою, що нібито збудувала біля джерела корчму, так і з козацькою помстою пану Чацькому.
— Найдостовірнішою з усіх легенд є розповідь про українських дівчат-полонянок, — розповідає Тетяна Гергусь. - Татари зібрали усіх красунь навколишніх сіл і вели їх на ясир. Дорогою дівчата спробували втекти. Покарання за це було надзвичайно жорстоким. Дівчат живцем закопали і насипали пагорб. Довгий час з-під землі було чути крики і стогін.
Пізніше на пагорбі поставили пам'ятник, названий Яном, і капличку. За радянської влади їх зруйнували, і лише у 2001 році сільська рада взялася відновити пам'ятник. Нині біля нього ще можна побачити копійки — свідчення паломництва, проте напитися джерельної води не вдасться. Джерело пересохле, замулене і закидане сміттям. Хоч селяни його прочищали, та відновити не вдалося. Дехто із селян каже, що так сталося через гріхи місцевих жителів.
Неподалік від колонії сірих чапель є ще одне диво природи — дуб-велетень, якому вчені нарахували 550 років. Стовбур дерева можна обхопити лише вчотирьох. Селяни стверджують, що біля цього дуба зупинявся Богдан Хмельницький, а можливо, і Петро І та Катерина ІІ.
Відпочивати у Хрінниках можна не лише на водоймі, а й на землі — з користю для себе і для науки. Уже більше десяти років біля берегів водосховища проводять археологічні розкопки під керівництвом Дениса Козака. У Хрінниках знайшли згадки вільбарської культури східно-германських племен готів. Із першими знахідками на Хрінники насунула і хвиля містицизму.
— Один селянин якось вирішив посадити дерево, — розповідає пані Тетяна, — та наткнувся на якийсь посуд. Знайшов тоді горщик і тарілку і повідомив про це археологам. Ті одразу ж приїхали, розпочали розкопки і знайшли тіла двох жінок, яким уже близько 1800 років. У готів тіла спалювали, хоронили лише багатих або... відьом. Одна з жінок і була відьма: в її груди був увігнаний осиковий кілок, а навколо могили були численні підкопи. Вона навіть після смерті шкодила людям так, що ті добиралися до могили, обсікали їй кінцівки та голову. Згодом археологи за допомогою комп'ютерної програми розробили можливу модель того, як виглядала ця відьма в житті. Мені розповідали, що фільми жахів, порівняно із тим видовищем, яке вони побачили, — дитячі мультики.
Є на території Хрінників ще одна місцина, яку стараються оминати люди. Нещодавно там розкопали могильник, а селяни зізнаються, що не один бачив на тому місці таємничого вершника з собакою.
Але археологи у містику не вірять і щороку збираються на березі Стиру. Долучитися до експедиції можна і добровольцям. Тому відпочинок у Хрінниках може бути не лише приємним, а й краєзнавчо корисним.
Місце чистої енергетики Відомі Хрінники ще й тим, що на їхній території розміщена ГЕС, а таких у Рівненській області лише дві. Збудована вона була ще у 1956 році, проте пропрацювала недовго — 14 років. Маленькі ГЕС по всій країні почали замінювати великими АЕС. Будівля гідроелектростанції помалу руйнувалася, а за 50 метрів від греблі утворилося провалля завглибшки 10 метрів. Аби зупинити руйнування греблі, з водосховища спустили воду, внаслідок чого загинули десятки тонн риби, а місце водойми заросло очеретом і бур'янами. Підняли рівень води лише через 9 років, а у 2002 році за відновлення ГЕС взялася приватна фірма ТОВ "Укртрансрейл". — Нині Хрінницька ГЕС працює на дві турбіни, — розповідає заступник директора Володимир Куйдан. — Усе обладнання нове. Ми навіть дозволяємо екскурсії по станції, проте за певних умов і тільки з нашої згоди. Такі екскурсії для дітей організовує і Тетяна Гергусь. А за кілька метрів від самої ГЕС — у ряд вишиковуються рибалки. Працівники ГЕС розповідають: часто їм на шлюз вискакують рибини по 5-6 кілограмів. Тільки й того, що підняти.
Село могил Неподалік від Хрінників розташоване село Боремель — третя і остання відмітка на туристичній карті Демидівщини. Хоча перша гадка про село датується XIV століттям, проте найстаріша реліквія, яка дійшла до нас — дерев'яна Георгіївська церква — збудована у 1777 році. Розташована вона на одному із пагорбів біля Стиру. — Зовнішній вигляд храму відрізняється від звичайної споруди тим, що над храмом підноситься баня, яка зображує небо, - розповідає Тетяна Гергусь. — У самому храмі також збережена копія ікони "Ісус Христос Боремельський". Сам образ був написаний у 1671 році іоконописцем Бужатом для місцевого священика. У його домі святиня й зберігалася, проте у 1673 році у Великодню п'ятницю та на перший день самого Великодня помітили, що з очей Спасителя течуть криваві сльози. Тоді ж ікону перенесли до церкви. Проте у 1914 році ікону, як і дороге церковне начиння, вивезли. XVIII століттям датується ще одна історична пам'ятка Боремеля — пам'ятник "Ісус Христос під хрестом". Народився пам'ятник на попелищі церкви, спаленої за наказом католика Чацького. За переказами, після того як пан зруйнував храм, на його сім'ю посипалися нещастя. Аби спокутувати гріхи, Чацький поставив на місці храму пам'ятник, який зберігся донині. Історія Боремеля тісно пов'язана із турецькими набігами. Про це нагадують два високі кургани-могили, насипані недалеко один від одного — "Свята Текля" та "Святий Йосип". Перший — пам'ятник жінкам і дітям, вирізаним монголо-татарами. Про цей інцидент у селі навіть збереглася дума. А у 1963 році на території кургану провели розкопки, де знайшли понівечені кістки померлих. Тоді ж пам'ятник хотіли знищити, а курган розрівняти, проте місцеві жителі не дали цього зробити, а священик зберіг пам'ятник, який поставили на місце в роки незалежності. Подібне нещастя пережив і курган-могила "Святий Йосип", під яким, за легендою, похований загін козаків, що вступили у нерівний бій із татарським військом. Демидівщина — край, усі визначні місця якого можна обійти пішки за один день. Проте залишитися лише на один день там неможливо. Відпочинок буде не гірший, ніж на Світязі.
