Цього тижня упіймали Лозинського. Того самого, який полював у своїх «угіддях» на живих людей, будучи депутатом парламенту від найпатріотичнішого блоку Юлії Тимошенко. Обставини затримання «підозрюваного» нічого, окрім гіркої посмішки, викликати не можуть. Справді, шукали людину понад півроку, не могли знайти. Щойно закінчилися вибори, як він «знайшовся». Та не це головне. Як і кого у нас ловлять і саджають, добре відомо. Коли треба, упіймають і засудять. Коли не треба, «загублять» і не знайдуть. Цікаво інше — звідки набралося у нас таких депутатів, про яких «народна кандидатка» одразу забула разом, до речі, з міністром внутрішніх справ, який мав би очолити результативний пошук мисливця на людей?
Цього тижня упіймали Лозинського. Того самого, який полював у своїх «угіддях» на живих людей, будучи депутатом парламенту від найпатріотичнішого блоку Юлії Тимошенко. Обставини затримання «підозрюваного» нічого, окрім гіркої посмішки, викликати не можуть. Справді, шукали людину понад півроку, не могли знайти. Щойно закінчилися вибори, як він «знайшовся». Та не це головне. Як і кого у нас ловлять і саджають, добре відомо. Коли треба, упіймають і засудять. Коли не треба, «загублять» і не знайдуть. Цікаво інше — звідки набралося у нас таких депутатів, про яких «народна кандидатка» одразу забула разом, до речі, з міністром внутрішніх справ, який мав би очолити результативний пошук мисливця на людей? У цьому місці ми натикаємося на цікаву закономірність. Упійманий дивним чином Лозинський розпочинав свою кар’єру з посади директора ринку в одному з райцентрів. Якщо подивитись на списки депутатів усіх рівнів, обраних від політичних партій та блоків, практично всюди знайдете директорів ринків. Хоч діючих, хоч колишніх, яка різниця? Що цікаво, коли депутатів обирали на за списками, а кожного особисто, надійною «перепусткою» до міської, районної, обласної чи навіть Верховної Ради була посада директора школи чи головного лікаря поліклініки. Проходили у депутати і прості лікарі та педагоги. У тих, колишніх радах, ці люди посідали майже половину усіх місць. Пояснювалось усе просто — лікарям та вчителям усі ми тоді довіряли більше, ніж будь-кому. Навіть незважаючи на прізвище. Ми ж їм довіряли своє здоров’я та навчання наших дітей, що набагато дорожче за якесь там депутатське місце. Аж раптом правила змінилися і обирати почали за списками. Щоб список пройшов, слід було провести виборчу кампанію, яка коштує грошей. А де взяти гроші? І тоді, і тепер найбільша кількість неконтрольованої готівки ходить у нас на ринках. І директор ринку чи його власник (їх не розбереш), якщо залишився на той час живим, тою готівкою вільно розпоряджався. Далі просто. Хочеш не мати проблем від влади? Допоможи провести вибори партії, що при владі. Вже маєш проблеми з владою? Допоможи провести вибори опозиції. Бідолашному директору залишалося лише не помилитися зі списком. Якщо ж він таки помилявся, то сторона, що програла, брала його під захист як «захисника свободи та демократії». За десять років директори ринків у тій владі освоїлися. Чому ні? Теж люди, не гірші за інших. Якщо депутатом може бути директор школи чи лікар-терапевт, то чому не може бути депутатом директор ринку? Отак і прийшли ми тепер до «ринкової демократії». Як наслідок, «ринкові» депутати приєдналися до тих, хто із рушницею по полях та лісах на джипах ганяє. Ну є у нас така забава для заможних. Щойно копійка завелася, щойно десь вище просунувся — одразу за рушницю і на полювання! Бажано до «свого» лісу, «свого» ставка, «своїх» полів. І що з того, що все це у нас на папері досі вважається «народним»? Суньтеся туди і вам швидко пояснять, що там народне! Торік один бідолаха сунувся і одержав від депутата Лозинського путівку на той світ. Шкода його. Але шкода й тих депутатів. Маршрут у них якийсь сумний виходить: директор ринку — депутатський мандат — полювання — тюрма. Або так: директор ринку — депутатський мандат — полювання — могила. Бо ж ті ринкові депутати не лише у випадкових перехожих стріляють. Вони й один в одного вцілити можуть! Тож поки у нас вибори за списками, бажано подалі від усього цього триматися. На ринок — лише картоплю. На полювання — ні ногою. У депутати… А як ти у ті депутати потрапиш, коли ринку не маєш і на полювання не їздиш?
