Колись ця стіна пролягала уздовж західного кордону СССР. Теоретично ми знали що за нею знаходяться Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія... А далі зовсім екзотичні Італія, Франція, Іспанія… На практиці ж пересвідчитись у цьому було неможливо – за кордон тоді виїжджали одиниці. Особливо ретельно перевірені “органами” щоб бува не втекли.
З цієї причини світ був повернутий до нас іншим боком. На схід, на відміну від заходу, їздити не забороняли, а навпаки – запрошували. З радіо та телевізора регулярно лунали пісні про романтику Уралу, Сибіру, Казахстану, Далекого сходу… Де так приємно мандрувати крізь гори і тайгу, степи та тундру. А ще краще там не мандрувати, а будувати щось промислове – це ж так романтично!
Автори та виконавці тих пісень самі туди не їхали надихаючись для творчості у московських ресторанах і мріючи про Париж, куди їх могли ненадовго відпустити за вірну службу.
Для нас же, як пророче написали колись два одесити, об західний кордон розбивались хвилі Атлантичного океану, який, як і все інше за тим кордоном ми бачили лише в кіно і лише у дозволених порціях.
Усе це давно в минулому. Світ став для нас відкритий – їдь куди хочеш!
Все змінилося цього року. Нова стіна на очах виникла перед нами. Вже не на заході, а на сході.
Нам ще належить відсунути її на законні рубежі і пильно охороняти. Щоб ті, хто там живе, знову, як ми колись, вільно їздили лише до Казахстану та Сибіру!
Микола НЕСЕНЮК.
