У моєму рідному місті у ті часи один за одним будувалися та розширювалися «газорозрядний завод», який невідомо що і для чого «розряджав», «тракторний завод», який за півстоліття не випустив жодного трактора, «радіозавод», якого ніби і не існувало, і який так само не випустив жодного радіоприймача.
На цих заводах лише напряму працювало щонайменше двадцять тисяч людей, не рахуючи обслуговуючих підприємств. Там платили більшу зарплатню, давали безплатні чи пільгові путівки на відпочинок, першочергово забезпечували житлом і таке інше. І це у скромному обласному центрі, чи не найменшому в Україні. А що було у Києві, Харкові, Дніпропетровську та інших великих містах і подумати страшно.
Саме це все і «розвалилося» після того, як ми стали незалежними. Продукція згаданих заводів, або переважної більшості з них, виявилася нікому не потрібною через свою вкрай низьку якість і технологічну відсталість. Усі спроби виробляти на тих заводах бодай щось корисне провалилися – китайське було заздалегідь краще і дешевше!
Тепер, кажуть, все це відновлюватиметься. Що Україна, рухаючись до НАТО, почне виробляти у себе найсучасніше озброєння аби забезпечувати ним як себе, так і інші країни-партнери. Кажуть, що це призведе до нечуваного зростання нашої економіки, яка підніметься до небачених висот, виконуючи воєнні замовлення і впроваджуючи найновіші технології.
Чи стане це реальністю, чи завершиться нічим, як у нас вже не один раз траплялося? Я особисто думаю так – коли ці всі збройні заводи працюватимуть відкрито, як у тих же Штатах, де ніхто не приховує де саме і хто саме виробляє ту чи іншу зброю, то може щось і вийде. Коли ж це все знову «засекретять», як колись в СРСР, то нічого не буде – усі сили підуть на «засекречування»!
