Микола Несенюк: Спогад про "тривогу"

735 0

Ми у соцмережах:

Микола Несенюк: Спогад про

Вперше я почув цей звук понад шістдесят років тому. Тоді я навчався у середній групі дитячого садка номер чотири, що знаходився на вулиці Пекарській у Рівному.

Всі називали тоді цю вулицю так, і це викликало у мене здивування - щойно навчившись читати по складах, я бачив на будинку садка іншу назву - "Лісовської". Вже потім я дізнався, що саме тоді у місті, як і повсюди в СССРі, пройшла хвиля перейменувань, і ми жили вже не на вулиці Сталіна, а на Ленінській (тепер Соборна).

Та повернемось до звуку сирени, яка тоді лунала досить часто. Разом із вранішнім гудком пивзаводу, що був поряд, та радіотрансляцією із репродуктора на стовпі біля магазину номер вісім це гудіння було тоді звичним.

Сирена звучала, й ми малі знали, що це "тривога". Як я тепер розумію, це були навчальні тривоги "гражданскай абарони", які нашого дитсадка не стосувалися і не заважали нашим іграм, які, звісно, були для нас важливішіми за всі гудки і тривоги.

А потім всі ці звуки зникли. І заводський гудок, і радіо зі стовпа, і "тривога". Зникли, як здавалося, назавжди. І ми про них забули.

Тепер тривога з сиреною, зовсім не навчальна, повернулася. Цікаво, чи надовго запам'ятають її звук нинішні п'ятирічні діти.

І чи назавжди?

Микола НЕСЕНЮК.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також