У нинішньому значенні слово «забудовник» вживається не так довго — десь зо два десятки років. І не тому, що до цього у нас нічого не будувалося, а тому що займалася цим або влада (промислове та житлове будівництво), або окремі громадяни, які самотужки зводили будинки для себе.
Ніхто тоді нікого не запитував, чому саме тут, а не деінде, зводиться завод, школа чи житловий район. Забудовники у теперішньому значенні цього слова почали з’являтися вже у нові часи, і це були приватні власники. Будівництво виявилось досить привабливим бізнесом, а там, де бізнес, там конкуренція. Аби виграти цю конкуренцію, слід було мати проєктантів, техніку, будматеріали та виконавців робіт. Потрібні були свої люди у владі, аби отримати місце для будівництва та дозвіл на нього. Потрібні були охоронці, аби зберігати новобудову від добрих людей. І нарешті — «активісти», які б заважали конкурентам, звинувачуючи тих в усіх гріхах. Серед новобудов останніх двох десятиліть практично немає жодної, яка, на думку «активістів», не несла би загрози чистоті довкілля, архітектурному вигляду, безпеці тих, хто живе, працює чи пасеться поруч і таке інше. У підсумку всі залишались задоволеними, отримавши щось від забудовника. В результаті саме слово «забудовник» набуло негативного значення. Бо ж хто, як не вони, руйнує природу і псує звичний пейзаж! І це справді так. Варто лише додати, що це робили всі без винятку забудовники в усі часи. Бо на місці кожної споруди, зведеної людьми, було колись поле чи ліс, росла трава, гніздились птахи... Лише «активістів» не було до останнього часу. Тепер вони є. Свої у кожного забудовника. Або не свої, а найняті разом із монтажниками, зварниками, штукатурами... Бо такий нині час. Час забудовників.