е було восени 2009-го. Київське "Динамо" мало грати вдома із "Барселоною" у груповому етапі Ліги чемпіонів. На передбаченій регламентом УЄФА передматчевій прес-конференції тренер гостей Хосеп Гвардіола почав говорити каталонською мовою. Цим заскочив зненацька українського тлумача, який готувався перекладати з іспанської.
На всі прохання перейти на зрозумілу перекладачеві мову Гвардіола ввічливо, але твердо відповідав: він каталонець і тренер каталонської команди, тож говоритиме рідною мовою.
Врешті все закінчилося добре — каталонська відрізняється від іспанської приблизно так само, як українська від російської. Тож усі врешті зрозуміли, що сказав Гвардіола. Цікаво було інше — більшість українських журналістів, присутніх на тій прес-конференції, обурювалися поведінкою тренера "Барселони", який "завдав незручностей", хоча цілком міг би "не выделываться", а говорити іспанською, якою прекрасно володіє. Не треба, гадаю, пояснювати, що своє обурення щодо жесту знаменитого в минулому футболіста наші журналісти висловлювали зовсім не українською мовою, а замість слова "выделываться" вживали трохи інше.
З часу, коли це сталося, пішов уже 10-й рік. Гвардіола за цей час став чи не найзнаменитішим футбольним тренером світу, чемпіоном Німеччини й Англії, бо швидко вивчив німецьку й англійську. Його рідна Каталонія не стала за цей час незалежною державою — політичні обставини не дозволили. Нічого, рано чи пізно це таки станеться. І каталонці будуть незалежні. По-справжньому, а не так, як ми. Бо насправді ми досі залишаємося колонією попри всі політичні заяви та воєнні конфлікти. А наш Гвардіола, як виглядає, ще й не народився.
