Маючи багатство, високий статус у суспільстві та перспективи стати дружиною одного з правителів європейської країни, київська княжна Анна Всеволодівна, онучка Ярослава Мудрого, в молодому віці залишила світське життя і постриглася в черниці. І на цьому терені зробила багато добрих справ. У наш час теж є жінки, які залишають успішну кар'єру і суєту світу заради служіння Богу.
Броньовик у святій обителі
Від Києва до жіночого монастиря Афонської Ікони Божої Матері в урочищі Кип'яче на Житомирщині — 150 км. На останніх кілометрах на розмитому дощами бездоріжжі машина буксує. Кажуть, один із паломників, проїхавши кілька років тому цими вибоїнами, подарував монастирю броньовик. Монахині, які вміють керувати транспортом, вже освоїли цю техніку і їздять на ній в негоду за провіантом і в інших невідкладних справах. А ось і монастирське подвір'я. Тут панує порядок і спокій — акуратні доріжки, доглянуті клумби, дерев'яні будиночки з чернечими келіями. Вражає споруджуваний унікальний храм, його зводять на дванадцяти стовпах з каміння, привезеного зі святої гори Афон. Ще не добудована нижня частина, і службу проводять на другому поверсі. Але вже сформовано обриси будови, встановлено куполи. "Колись тут був ліс, — розповідає настоятелька монастиря ігуменя Катерина. — Але 20 років тому двом віруючим жінкам з'явилася в цьому місці Богородиця і вказала місце для створення нової чернечої обителі на її честь. Тут і почали зводити монастир". Сама ігуменя з двома сестрами стояла біля витоків будівництва, оселившись у вагончику серед лісу. У світському житті вона була медиком. А коли 16 років тому почала відвідувати церкву, відчула, що її шлях — не мирський, а духовний. У монастир давно облюбували дорогу прочани з різних регіонів України, Росії та Білорусі. Вони приїжджають помолитися біля незвичайних святинь — частинок пояса і покрову Богородиці, Животворящого Хреста Спасителя і старовинних ікон, написаних на святій горі Афон. А деякі з них, наслідуючи приклад черниць, занурюються в чудотворне джерело Кип'яче, що б'є неподалік у лісі. Кажуть, вода в ньому цілюща, приносить духовне очищення і допомагає при недугах. Багатьох гостей монастиря приводить сюди бажання зняти тягар з душі. У це місце часто приїжджають лікарі — психіатри, гінекологи, онкологи, щоб помолитися за своїх хворих.Від земного — до піднесеного
Дзвін зазиває на трапезу. "Сестри" пригощають простими смачними стравами, приготовленими з вирощених у власному підсобному господарстві продуктів, ароматними булочками і навіть хлібом власної випічки. А після трапези кожна з 70 черниць і 12 послушниць вирушають виконувати свою роботу. "У кожного своя дорога до бога, — продовжує ігуменя Катерина. — Більшість з тих, хто живе в монастирі — киянки з вищою освітою, і прийшли вони до монастиря не тому, що розчарувалися в житті або через особисті драми. Спочатку майже кожна з них була сестрою милосердя при одному з храмів, допомагаючи хворим і стражденним. А потім заради духовного шляху залишили всі мирські задоволення". Матушка Спиридона у минулому — банківський працівник. Якось, відвідавши Кип'яче, відчула в душі особливу благодать і вирішила облишити мирські турботи. Її сестра Аполлінарія в минулому — успішний маркетолог. А найстарша поселенка, 102-річна схимонахиня Іоанна, пройшла дуже важкий життєвий шлях, на якому була перша світова війна, епідемія тифу, розкуркулення і навіть заслання до Сибіру. Вона впевнена, що подолати всі негаразди їй допомогла молитва. У черниці Тамари — своя історія. У неї був рак останнього ступеня, позбутися хвороби операції не допомогли. Але коли вона прийняла чернечий постриг, хвороба відступила. У монастирі "сестри" освоюють нові для себе професії. Матушка Архілая, колишній економіст, городянка, навчилася доглядати... за козами. "Треба бачити, як вона виводить своє стадо з 33 голів на пасовище, — розповідають сестри. — Вона вважає, що козам потрібен поводир, а то вони розбіжаться в різні боки. Тому вона з сараю в ліс біжить перша по містку, за нею все стадо, завершують цю незвичайну ходу діти, підганяючи кіз". На оборі — чимале господарство: коні, корови, вівці, кури, гуси і свині. Є пасіка і навіть п'ять страусів, подарованих одним з паломників. Поки тільки одна самка несе яйця, які монастир віддає в інкубатор. Буває, що до пташника навідуються лісові мешканці — лисиці, вовки, лосі і кабани, яких відганяють кавказькі вівчарки.Чудеса і милосердя
У монастирі завжди готові погодувати голодних і прихистити знедолених. Вже кілька років тут живе жінка з трьома дітьми. Чиновники обіцяли їй допомогти з житлом, але свого слова не дотримали. І вона з дітьми опинилася на вулиці. Тепер старші дівчатка ходять до школи в сусіднє село, а мама допомагає сестрам по господарству. Чернеча обитель іноді стає останнім притулком для лежачих і безнадійно хворих, і черниці терпляче доглядають з молитвами за кожною з таких жінок до останнього подиху. Деякі з них знайшли вічний спокій на монастирському кладовищі. І колишня журналістка Тетяна провела тут свої останні дні. Жінка занадто пізно дізналася про свій діагноз — саркому. Лікарі були безсилі. У монастирі вона прожила рік, багато молилася, а сестри безперервно читали біля неї псалтир. Вона постриглася у черниці і померла на руках ігумені Катерини. Поховали Тетяну на її прохання у монастирському дворі. Звідси регулярно йдуть листи і посилки в Чернігівську жіночу колонію. А деяким жінкам завдяки черницям вдалося влаштувати своє життя після в'язниці. Сестри — часті гості в інтернаті с.Нова Борова, де живуть 90 дівчаток-інвалідів. Від багатьох з них відмовилися батьки. Але їм теж хочеться тепла й уваги, вони мріють, щоб їх хтось десь чекав. З монастиря в притулок привозять гостинці — фрукти, випічку, молоко та мед. Діти теж приїжджають в обитель погостювати. Черниці й послушниці проводять з ними багато часу. Вони навіть змогли навчити вишивати дівчинку, в якої немає рук. Завершується ще один монастирський день. Монахині раніше розходяться по своїх келіях, адже багатьом з них, особливо тим, хто трудиться на оборі, вже о третій-четвертій ранку доведеться приступати до виконання свого послуху.До речі
В Україні 97 чоловічих і 95 жіночих православних монастирів. Шість з них мають статус ставропігійних, тобто підпорядковуються не місцевій єпархіальній владі, а безпосередньо митрополитові.АіФ.
