Нещодавно працівники СБУ вилучили у Рівному, у приміщенні однієї з приватних структур, технічні засоби негласного отримання інформації — мікро-відеокамери, замасковані у пожежні датчики та датчики руху. Рівненський міський суд на підставі матеріалів СБУ визнав підприємця винним і притягнув його до адміністративної відповідальності. Однак хто прослуховує, кого і наскільки масове це явище — тема доволі закрита. Говорити про це в СБУ відмовилися.
Уникають розмови на тему прослуховування й в Апеляційному суді області, посилаючись на офіційний сайт Верховного Суду. Там заступник Генерального прокурора Віктор Кудрявцев розповідає, як воно відбувається на практиці: «Оперуповноважений або начальник відділу йде до голови Апеляційного суду, і вони тет-а-тет вирішують питання про давання згоди на дозвіл зняття інформації з каналів зв’язку. А при перевірці з’ясовується, що в цьому дозволі іноді міститься 300—500 телефонних номерів, ніхто не перевіряє, кому вони належать. Перевірка ж показує, що там є номери і суддів, і народних депутатів. Наприклад, ставиться питання про давання згоди на проведення закупівель при перевірці організованого злочинного угруповання, діяльність якого пов’язана з наркотиками, а виявляється, що фактично береться дозвіл на політичне стеження. Законом це питання не врегульовано». — Кримінально-процесуальний кодекс регламентує тільки основні засади цієї діяльності, які стосуються досудового слідства, решта — викладена в інших нормативних актах, якими і керуються оперативні служби. Ці документи містять так звані таємні частини, не доступні на загал, — коментує адвокат Олександр Бражніков. — Тому працівники СБУ, МВС, прокуратури та суду уникають коментарів з цього питання, оскільки несуть відповідальність за розголошення службової інформації. Виходить, що порядок та процедура отримання дозволу на прослуховування законодавчо визначені, однак перевірити їхнє дотримання особами, до яких ці заходи застосовуються, практично неможливо. Я допускаю, що під негласне прослуховування потрапляє багато людей, які про це не знають, а ті, що здогадуються, не можуть перевірити правомірність такого обмеження їхніх конституційних прав. Щоб надати негласно одержаній інформації ознак доказів у кримінальній справі, а лише для цього закон і дозволяє використання таких методів, її необхідно легалізувати і тоді звуко— або відеозаписи додаються до матеріалів справи. Зрозуміло, що тільки ці дані і стають гласними. Останнім часом суди доволі широко практикують надання таких дозволів, а от яка частина отриманої інформації потім застосовується у кримінальних справах, вони контролювати не компетентні, і доля іншого матеріалу, який має бути знищений, залишається невідомою. Не факт, що такі дані насправді знищують, адже неупереджені органи контролю за такою діяльністю відсутні, а обсяг одержаної таким чином інформації — величезний. Нагляд за цими процесами має здійснювати прокуратура, хоча в інших країнах цим займаються спеціальні органи, які на відміну від прокуратури не причетні до процесу використання отриманої інформації і не зацікавлені в її успішному застосуванні. А у нас виходить, що фактично треба перевіряти самого себе. Високопоставлений працівник одного з органів, уповноважених займатися спецзаходами, одній зі столичних газет розповів таке. ”В Україні зараз дивує не той факт, що когось незаконно слухають, а той факт, що прослуховування здійснюють так багато державних структур, приватних компаній, політичних партій і приватних осіб. Таке враження, що прослуховують усе й усіх. У цієї системи є кілька рівнів. Перший рівень — це будь-який радіоринок або Інтернет, де можна купити за доступними цінами різне шпигунське радіоустаткування. Об’єктове прослуховування, відеокамери, «жучки» можуть бути скрізь, стежити можуть за ким завгодно. Вартість цих приладів — 100-200 доларів. Якщо необхідно вирахувати контакти людини, найбільш доступний варіант — зв’язатися з хакерами, які ламають сервери, а частіше — домовляються з операторами зв’язку. За 100—300 доларів можна протягом доби без проблем отримати повний список усіх контактів конкретного абонента. Другий рівень прослуховування — більш професійний. Будь-яка фірма купує комплект для дистанційного контролю GSM-зв’язку. Устаткування встановлюється в машині поруч із об’єктом, який цікавить, і звідти пишеться весь трафік, усі розмови. Скільки в нас таких комплекта — ніхто не знає, але, гадаю, лік іде на тисячі. Вартість комплекта — від 15 тис. у.о — до мільйона доларів. Є й дорожчі — вибір величезний. Третій рівень прослуховування — держструктури і найбільші фінансово-промислові групи. У них теж є усілякі види спецтехніки і відповідні спеціалісти. Але головне — у них є можливості несанкціонованого доступу до серверів операторів зв’язку. Тепер не проблема встановити, де, в якому точно будинку ви перебуваєте, телефони яких абонентів містяться поруч із вами. Можна послати в необхідний телефон шпигунську програму, і тоді ваш телефон буде використано як мікрофон для записування. Той факт, що наша держава не приділяє серйозної уваги інформаційній безпеці і боротьбі з прослуховуванням, свідчить про недостатній рівень розуміння проблеми. Адже в нас не тільки слухають усе всередині країни. Всі наші інформаційні потоки контролюються і з-за кордону».
