Кожен період в історії має свої слова. Ті самі, що характеризують життя, яке тоді було, і процеси, які тоді відбувалися. У роки так званої пєрєстройкі, що передували здобуттю нами омріяної незалежності, таких слів з’явилося чимало. Мені, а я тоді працював кореспондентом у цілком собі комуністичній пресі, ці слова належало вживати першим, не задумуючись, що вони насправді означають і чи означають щось взагалі.
Так, наприклад, тоді оголосили боротьбу з «нетрудовими доходами», хоча що це таке — ніхто пояснити не міг. Згодом почали писати про «трудові колективи», які ніби і мають вирішувати всі проблеми і виводити підприємства та установи на щоразу вищий рівень. Згодом про «нетрудові доходи» якось забули, зате з «трудовими колективами» все було гаразд. Справді, що може бути краще, коли що робити — вирішують не остогидлі всім директори, головні інженери та головні бухгалтери, а самі працівники, які краще за тих директорів знають виробництво і власними руками створюють продукцію чи надають послуги! Отоді й почалося! Не буду згадувати про все і обмежуся магазинами, продовольчими та промтоварними, які на початку дев’яностих один за іншим ставали власністю «трудових колективів». Наслідки були не дуже добрими. Справи йшли щораз гірше, і обраним людьми керівникам доводилось, аби не бути в збитках, або продавати приміщення магазину частинами, або здавати в оренду. З роками колишні магазини було вже не впізнати — єдиним відділом, що приносив гроші, був куток, де розливали палену горілку. Все інше занепадало. Лише у двотисячні з’явились люди з грошима, про походження яких ніхто у них не запитував. Ці люди створили кілька потужних торгових мереж, які нічим не поступаються, а часом і перевершують іноземних конкурентів. Всіх їх об’єднує одне — жодних тобі «трудових колективів», жодної демократії! Є власник і є наймані працівники, які далеко не завжди задоволені умовами праці та зарплатнею. Але вони вже не протестують, як тридцять років тому, не вимагають, щоб підприємства, де вони працюють, віддали «трудовим колективам». Навіщо лізти у справи, в яких ти нічого не тямиш! Є ж політика, де можна досхочу натішитися, вільно обираючи до влади кого завгодно! Саме тому наша потужна колись індустріальна держава виглядає нині як старий гастроном, де його власники тридцять років не робили ремонту, продали все, що можна продати, і тихо животіють з оренди та торгівлі «лівими» цигарками та горілкою. На жаль, ми поки що не бачимо жодних ознак того, що суспільство усвідомлює свої інтереси, що люди об’єднуються заради їхнього захисту, створюючи реальні, а не декоративні політичні партії та громадські організації. Які й мають бути отими самими нетрудовими колективами, які допоможуть нам робити правильний вибір і йти у потрібному напрямку.
