Запрошую до читання нового художнього роману Ніки Нікалео "Квітникарка". Це текст про мрії, життєві виклики, непрості долі й вміння любити.
Осінні ще теплі вечори вдало підходять для читання на веранді легких текстів за чашкою запашного м’ятного напою. Перегортаєш сторінки чиїхось життів, смакуєш чаєм, вдихаєш гіркуватий аромат чорнобривців – тихий земний рай. В один із таких райських вечорів у руках опиняється текст Ніки Нікалео. Назва байдужою не лишає, бо ж квіти хіба можуть лишити байдужою?!
…«Ще зовсім недавно фізики-теоретики заперечували існування паралельних світів, а сьогодні всі одноголосно заявляються, що існує нескінченна їх кількість, як і варіантів розвитку один і тих самих подій»… І ті варіанти розвитку подій найчастіше зводять людину із її найбільшими страхами, оприявнюють неймовірне, змушують переоцінити людей поруч і подивитися на себе новими очима.
Події драматичні…
Сім’я Вікторії перетворюється на попілинки. Системні зради чоловіка руйнують ілюзію щасливого шлюбу головної героїні та штовхають її до мосту, який має припинити душевні терзання.
«Її душа вже шугонула у космос і ширяє там поміж зірок. Шукає себе – таку застрашену й наївну, добру і сплакану, згорьовану своєю недолею, своїм нещасним коханням, що розкололо її на дружки»… Сюжет, яких довкола мільйони. Читач уже очікує темряви, океану сліз, жалю до себе, нарікання, але…
Але у Бога плани на кожного свої. Ангел-далекобійник рятує змучену душу та повертає її до земної реальності, де треба жити, треба змінювати себе, вийти із зони ілюзорного комфорту й квітувати. Виплакавши свої болі спершу незнайомому рятівникові, тоді подрузі, героїня починає вирощувати нову себе, нову пишну квітку, із маленького зернятка, яке топтали.
Жінка починає по-новому приглядати до життя, пече на замовлення смаколики, згадує про забутий диплом архітектора, молоді мрії та відкриває серце новим людям.
Події квіткові…Півонієві…
Любов до квітів наповнює життя особливими пахощами, сенсами, думками, навіть здатна його продовжити, розмальовуючи теплими фарбами.
Півонія – квітка, яка дарує ніжну любов, душевний спокій та успіх. Квітка лікарська. Настоянка із неї знімає тривогу, страхи, заспокоює нервову систему. У давнину дівчата мили відваром півонії волосся, щоб квітка огортала ніжним ароматом та дарувала блиск.
У батьківському саду Вікторії зарості великих півонієвих кущів, які садила ще бабуся. Героїня не любила цих квітів, вважаючи простакуватими, але вони зачарували її, нашепотівши нову мрію, й принісши у її життя чисту любов. Півонії оздоровили душу, стали основою маленької справи, викликали інтерес до флористики, і, як читач дізнається згодом, вивели на світові горизонти.
Події лікарняні…
Життя на те й смугасте, щоб людина часом тренувала себе, перевіряла, чи все у неї добре із нервами, і хто біля неї поруч. Оговтавшись після розлучення, розвинувши свою справу та ставши на ноги, наша героїня опиняється у лікарні. У неї виявляють пухлину, яку рекомендують прооперувати. Темрява, страх, гризоти й хвилювання!? Дзуськи! Вікторія стійко приймає виклик, недаремно ж вона «переможниця», з гумором реагує на слова лікаря, закохуючись в нього та плекаючи надії на народження нового життя.
Такий він вальсуючий півонієвий аромат у «Квітникарці» Ніки Нікалео. Запрошую до читання й до обговорення книги, яка уже 28 вересня буде презентуватися на творчій зустрічі із авторкою у рівненській книгарні Є.
