Багато хто із молодих любителів футболу знає про минуле із вигадок, які тепер сприймаються як правда. Ось одна історія, яка може пояснити походження таких міфів.
У 60-80-ті роки минулого століття французький журнал «Франс-Футбол» визначав кращого футболіста Європи. Визначали шляхом голосування – від кожної європейської країни голосував один журналіст – як правило редактор головної футбольної чи спортивної газети чи журналу. Журналіст називав трьох кращих, ставлячи на відповідні місця. Перше давало три очка, друге – два, третє – одне.
Слід розуміти, що тоді не було супутникового телебачення і у Франції можна було побачити німецького футболіста лише у матчі єврокубка коли німецька команда грала із французькою. Або коли проходили великі турніри чи фінали єврокубків, які транслювалися на усю Європу. Тому умовний румунський журналіст міг бачити кращих футболістів Англії два-три рази на рік. Ще були короткі огляди матчів збірних на тридцять секунд із забитими м’ячами, які теж були доступними у новинах більшості європейських країн.
Через це журналіст зазвичай ставив на перше-друге місце якогось розкрученого того року гравця щоб не виглядати лохом. А на третє міг сунути свого, аби той потрапив у почесний список «Франс-Футболу». «Золоті мячі» Блохіна і Бєланова сталися тому, що їхні кращі голи (Блохіна – «Баварії», Бєланова – Франції) бачила уся Європа! Але цього разу не про це.
1987 року кращим футболістом Європи був визнаний Рууд Гулліт із Нідерландів. Від СРСР голосував редактор тижневика «Футбол-Хоккей» Віктор Понєдєльнік. Він теж поставив Гулліта на перше місце. А вже наступного року вперше в історії разом із збірної СРСР на чемпіонат Європи поїхала група журналістів, у складі якої був згаданий Понєдєльнік. Тож вони могли «вживу» бачити матчі і писати про них репортажі з місця події. Перший матч - СРСР – Нідерланди.
У своєму репортажі з цієї гри Віктор Понєдєльнік написав приблизно таке: «Какой же етот Гулліт оказиваєтся високій!». Справді – до цього він бачив Гулліта виключно по телевізору у коротких оглядах матчів. Там Гулліт із своєю африканською зачіскою справді виглядав худим і невеликим. Та й що можна побачити за десять секунд! Все добре, але ж той самий Понєдєльнік назвав за рік до того кращим у Європі того ж Гулліта, як слід його не бачивши! І це все пішло у бали для голосування! Як він це зробив? Просто послухав розумних людей і зробив так само. Ось так і народжуються футбольні міфи.
Я зовсім не проти Гулліта, який був справді видатним футболістом свого часу. Я про те, що по-справжньому у Гулліта є титули, які він здобув у складі команд, за які виступав. А «Золотий м’яч» - це таке… Субєктивізм і не більше того. Футбол – командна гра і перемагає у футболі команда. А кращі гравці і тому подібні «номінаціЇ» - це так, для розваги публіки. І зовсім не для об’єктивної оцінки. Без усяких міфів.
