Більше 70 заяв від молодих людей, які прагнуть створити сім’ї, надійшло цими днями до РАЦСу. Після затишшя, викликаного передвеликоднім постом, тут знову лунає музика, молодята обмінюються обручками та присягають у вірності. Весільні кортежі знову мчатимуть містом, порушуючи тишу різкими звуками клаксонів, а ресторани та кафе наповняться галасливими гостями молодят. Весілля. Мало хто нині обходиться без цього радісного і, водночас, клопіткого заходу. Про власний досвід у цій справі розповідає Віра Кобилянська — мама, яка видала заміж вже другу доньку.
— Пані Віро, коли ваша донька повідомила, що виходить заміж, якою була ваша реакція?
— У той час я проводила виборчу кампанію в Єнакієво. Донька зателефонувала і сказала, що вона виходить заміж. В мене, чесно кажучи, і часу не було, щоб все обдумати. Але оскільки я поважаю своїх дітей, то позитивно сприймаю їхні рішення. Тому особливо не хвилювалась, хоча погодьтесь, що 18 років — це дуже ранній шлюб.
— Яким було перше знайомство з батьками нареченого?
— Коли я повернулась, відразу ж прийшли свати і ми всі разом почали думати, як все зробити якнайкраще. Щоб весілля пройшло дійсно цікаво, ми в першу чергу вислухали молодят — як вони хочуть святкувати, яке весільне вбрання має бути. Перед цим ми видавали заміж племінницю, весілля проводили згідно з українськими народними традиціями. Дехто говорить, не будемо робити весілля, мовляв, витрати і все таке. Я вважаю таку думку неправильною.
— Тож в якому стилі вирішили проводити весілля?
— Весілля святкували в класичному стилі. Розпочали з вальсу батька з нареченою і мами з нареченим. Проводили дуже багато різних ігор. А закінчилось весілля тим, що доньки, маючи дуже гарні голоси, заспівали пісню «Рідна мати моя, ти ночей не доспала...». Так що вже під кінець весілля вони змусили мене поплакати. Але це були сльози щастя.
— Хтось вам допомагав порадами?
— Багато переходить у спадок від батьків. Вони завжди радять, розказують, що потрібно робити. Та й літератури я прочитала на відповідну тематику чимало. Дуже важливо, щоб дівчину до весілля готувала мама. Мама випроваджує свою дитину в чужу родину, тому вся підготовка повинна бути зроблена рідними маминими руками. Якщо немає мами, то близькі люди, які є поруч, сестра, тьотя.
— А не виникало думки перекласти всі турботи на агентство, яке займається проведенням відповідних заходів?
— Ми ж не американці. Це вони завжди свої буденні клопоти перекладають на інших. Ми, українці, звикли робити все своїми руками. А тут така подія, як весілля моєї доньки. Я б ніколи не дозволила чужій людині все організовувати, адже впевнена, що краще за маму це зробити ніхто не зможе.
— Святкували весілля в ресторані?
— Над вибором ресторану не роздумували — відразу зателефонувала в ресторан «Рівне», що на проспекті Миру. Тут не одне свято вже відзначали. Робили фуршетні столи з рибою і пивом для чоловіків, а також солодкий стіл для жінок. Ну і, звичайно, загальний стіл із різноманітними стравами був.
— Сукню купували чи брали напрокат?
— І сукня, і фата, і вся весільна атрибутика повинні бути новими, як символ чистоти, нового життя та нової сім’ї. Їх потрібно зберігати. Є навіть таке повір’я: коли захворіє дитина, мама може обтерти її своєю фатою і дитина одужає. Принаймні ми, медики, в таке віримо. І тому в обох моїх доньок сукні були нові: старшій шили на замовлення, молодшій — купували.
— На завершення свята був салют?
— З нашою екологією ще небо дірявити салютами! Це все зайве. Молодята взяли пляшку шампанського і поїхали в парк фотографуватись, а потім на відео ми бачили, що салют був. Тільки з шампанського.
— Якщо не секрет, в яку суму обійшлося весілля?
— В наші 45 зарплат із чоловіком. Місяців п’ять попрацювати треба. Та я не шкодую, адже діти були такі щасливі.
— Що б ви порадили тим батькам, які готуються до весілля до своїх дітей?
— Коли у вас у родині планується таке свято, як весілля, потрібно радіти. Радіти перш за все, що людина знайшла пару, бо вона не може жити одна. Адже тільки сім’я — це те найкраще, що є в житті кожної людини. Зізнаюсь, важко було моєму чоловіку. Знаєте, всі чоловіки хочуть хлопчика, а в житті більше люблять і обожнюють дівчаток. Мій чоловік дуже турботливий батько, він завжди робив все для того, аби їм було добре. Тому він був стурбований. А я раділа. Мама повинна радіти, що її дівчат беруть заміж.
