Найдавніше ремесло завжди було затребуваним на ринку праці. Європа зрозуміла: боротися із секс-індустрією даремно, а виходить, її потрібно узаконити. Створити нову правову базу і внести відповідні зміни в закон — завдання відносно нескладне. Але все виявилося просто тільки на папері. Громадянам вільної Європи нелегко переглянути своє ставлення до проституції в цілому і до кожної конкретної представниці професії зокрема.
Попереду всієї планети — Іноземці не уявляють, наскільки нелегке життя повій у Голландії. Це ганебне клеймо навіть у такому толерантному суспільстві, як наше, — розповідає про нелегку долю представниць легалізованої в країні професії Метьє Блаак, прес-секретар De Rode Draad («Червона нитка») — голландської організації, яка бореться за права секс-працівників. У молодості Метьє сама працювала в амстердамському кварталі кохання. Нині вона веде гумористичну програму на телебаченні, знімає документальні фільми і пише біографії своїх друзів-художників. Метьє трудиться в De Rode Draad на громадських засадах і вважає своїм моральним обов’язком допомагати людям, які обрали професію секс-працівника. Голландія, у черговий раз підтвердивши реноме країни вільної моралі, стала піонером у справі легалізації проституції. За даними De Rode Draad, у секс-індустрії країни трудяться 25 тис. чоловіків і жінок. У 2000 році формально вони одержали рівні з всіма іншими громадянами права. Нині, зареєструвавши як приватного підприємця, дівчина може відкрити рахунок у банку і користуватися медичною страховкою. Крім того, вона сама складає графік роботи, встановлює розцінки на послуги і вибирає будинок розпусти, який сподобався їй, вносячи плату тільки за оренду приміщення. А на старості років може розраховувати на заслужену пенсію від держави. Однак немає прав без обов’язків. — З повій стягують дуже високі податки. За законом вони повинні платити державі стільки ж, скільки, приміром, затребувана акторка або фотомодель, — говорить Метьє Блаак. Для тих, хто не бажає прямо поповнювати державну скарбницю, передбачений ще один варіант — контрактна система. Власник борделю укладає із секс-працівницею договір, в який обов’язково повинен бути включений пункт про відпустку і лікарняний. В угоді також зазначена частка сутенера. І поліція, і самі повії кажуть, що в багатьох будинках розпусти Амстердама торгують нелегальними наркотиками, нерідкісні випадки примусу жінок і відмивання грошей. У зв’язку з цим мер міста Йоб Коен бореться за те, щоб проституція перейшла в розряд приватного підприємництва, а власники будинків розпусти одержали ліцензії. Це вигідно державі, а поліції дає можливість контролювати обстановку в борделях. Мерія Амстердама витратила 250 тис. євро на те, щоб викупити третину будинків зі знаменитими вітринами і передати їх у користування приватних підприємців. На їхньому місці незабаром з’являться звичайні магазини і житлові будинки. Коен попросив не розцінювати цей крок як початок війни з добровільною проституцією, тому що він сам вважає її історичним явищем. У квітні 2007 року мерія столиці дала згоду на встановлення бронзового пам’ятника повії — Belle, яка прикрашає площу Удекерксплейн. Поставити монумент запропонувала колишня путана Маріска Мейоор, яка заснувала в Амстердамі інформаційний центр для повій. За словами Мейоор, пам’ятник — це знак поваги до жриць кохання всього світу.
Буквально, по-німецьки У Німеччині проституція зрівнялася в соціальному статусі з іншими професіями в 2002 році. Тепер формально вона нічим не гірше від роботи кухаря або вчителя. Але німецька скрупульозність і прагнення дотримуватися букви закону іноді приводить до курйозів. Так, через три роки після появи відповідного закону одна безробітна німкеня звернулася на біржу праці. Їй запропонували вакансію в одному з будинків розпусти. Відмовившись від неї, вона позбулася допомоги по безробіттю: закон суворий, але це закон. Не менш жорстко дотримуються тут ще одного рішення уряду: ніхто не має права ображати гідність повії, це загрожує судовим розглядом. У своєму щорічному звіті міністр сім’ї і член Християнської демократичної партії Німеччини Урсула Ван дер Лейен відзначила, що в країні легально трудяться 400 тис. повій. У 2006-му влада країни вирішила, що повії приховують свої доходи, і ініціювала закон, покликаний боротися з такими порушеннями. Профспілки збунтувалися: на їхню думку, такий закон порушив би права жінок, адже насправді заробляють вони не так вже і багато. Ще одна проблема полягає в кількості трудящих на цій ниві. Серед дівчат, які воліють не розголошувати вид своїх занять, багато емігранток зі Східної Європи. Їхнє становище жалюгідне: умови роботи залишають бажати кращого, дівчат експлуатують і оббирають, не кажучи вже про випадки втягування в секс-індустрію обманним шляхом. Ван дер Лейен запропонувала підвищити віковий поріг для жриць кохання з 16 до 18 років, а також ввести кримінальну відповідальність для клієнтів, які користуються послугами жінок, що потрапили в секс-бізнес проти своєї волі. Причому незнання закону не звільняє від відповідальності. Міністр переконаний: неможливо не помітити сліди побоїв на тілі дівчини, її непевність і страх. «Так що навряд чи в цьому випадку чоловік може сказати: я не знав», — вважає Ван дер Лейен.
Гарячі лицемірні хлопці У консервативній Іспанії розірвання шлюбу було заборонено до 1980 року. Та й донині це вважається чимось не зовсім пристойним. Однією з головних причин розлучення іспанські соціологи називають адюльтер. Зате візит у будинок розпусти, іменований для краси клубом і зареєстрований як ресторан, для іспанських громадян — річ звичайна. За статистикою щодня біля мільйона чоловіків відправляються в борделі. Проте на остаточну легалізацію проституції іспанська держава не наважується. — В Іспанії проституція не є злочином, але і законною діяльністю її не назвеш, — повідомили в іспанському співтоваристві Hetaira («Гетера»), яка надає повіям юридичну і психологічну допомогу. — Дівчата в клубах перебувають у повній залежності від хазяїна, у той час як самі власники борделів стверджують, що беруть плату тільки за кімнати. Урядові важливо одне: повій не повинно бути на вулицях. Що відбувається за дверима «клубів», його, схоже, не хвилює. Про те, щоб їхня професія стала в один ряд з іншими, немає і мови. Проблема Іспанії — у величезній кількості нелегальних емігранток із країн Латинської Америки, Африки і Східної Європи, які потрапляють у сіті сутенерів. Цю тему порушують у пресі й на ТБ, але про тих, хто добровільно вирішив присвятити себе проституції, говорять рідко. — Багато хто в нашому суспільстві робить вигляд, що з доброї волі жінка ніколи не стане цим займатися, — відзначають у Hetaira.
Убогість куртизанок Чехія нещодавно ввійшла в число країн, де проституція узаконена. У березні минулого року Конституційний суд виніс постанову про передачу повноважень за рішенням цього питання органам місцевого управління. Раніш дівчатами займалася винятково поліція. Поки що законодавча база складається з переліку місць, де можна робити «це», а де не можна. Основне завдання влади — очистити вулиці від повій. При цьому чеське суспільство не дуже-то турбується про секс-працівниць. Цей закон — скоріше наслідок турботи про підростаюче покоління: молодь не повинна долучатися до пороку. На роботу в громадські місця виходить близько 10% повій. Це найбільш нужденні жінки, циганки, матері-одиначки, найчастіше літні й не дуже привабливі. У будинках розпусти конкуренцію їм складають гарні українки і росіянки, а шансів на працевлаштування в інших сферах у них немає через відсутність освіти і кваліфікації. — Особливо важко доводиться дівчатам, які виховувалися в дитячих будинках, і малограмотним болгаркам і словачкам, котрі приїхали сюди на заробітки, — повідомила Хана Малинова, директор громадського об’єднання «Задоволення без ризику», яке надає жінкам медичну і юридичну допомогу. Зазвичай вуличні повії прагнуть потрапити на територію, яка межує з Німеччиною: їхні послуги користуються підвищеним попитом у німецьких далекобійників. За словами Малинової, становище дівчини, яка працює в будинку розпусти, трохи краще: вона віддає його власникові як мінімум 50% доходу, а залежить від нього на всі сто. І все-таки деякі прагнуть виїхати за кордон: чешки воліють мати справу зі знайомим злом у вже звичних умовах.
