Одне із запитань, яке мені як кандидату у народні депутати по виборчому округу №152 задають практично на кожній зустрічі із виборцями, стосується причини мого самовисування у депутати. Люди запитують, чому я не пішов у список тої чи іншої партії, чому я не є представником тої чи іншої партії як депутат-мажоритарник. Гадаю, що відповідь на це запитання не лише задовольнить цікавість моїх майбутніх виборців, а й допоможе їм зробити правильний вибір у день голосування 28 жовтня.
Мені довелося упродовж двох з половиною років бути депутатом Верховної Ради. Свій депутатський мандат я здав 3 липня цього року одразу після того, як вийшов із "Нашої України", за списком якої потрапив до парламенту. Перебуваючи у складі найвищого законодавчого органу нашої держави, я переконався, що у нинішньому своєму вигляді Верховна Рада України є пародією на парламент. І саме вибори 28 жовтня 2012 року можуть цю ситуацію докорінно змінити, давши Україні реальний шанс отримати справжній парламент, який буде здатний змінити життя українців на краще. Відомо, що нинішній склад Верховної Ради України був обраний за закритими партійними списками, вплинути на формування яких не міг ніхто, окрім лідерів партій. Виборці голосували практично лише за першу особу тої чи іншої партії. Як наслідок ті, хто пройшов у депутати за їхніми спинами, завдячували цьому виключно лідеру партії, який включив їх до прохідної частини списку, або тим, хто тим чи іншим чином переконав лідера включити їх до партійного списку. Як наслідок — більшість депутатів насправді депутатами не були. Так, наприклад, депутати нинішньої парламентської більшості на чолі із Партією регіонів просто віддали свої картки для голосування сумнозвісному депутату Чечетову, який за командою Януковича і вирішував, як "проголосує" український парламент. Що встиг "наголосувати" цей склад Верховної Ради — добре відомо. Ціла низка відверто антиукраїнських законів, починаючи від так званих "Харківських угод", якими Росії було фактично віддано Крим, і закінчуючи скандальним "мовним законом", назавжди залишиться брудною плямою на історії українського парламенту. Чи є можливість щось змінити? Я вважаю, що є. І саме тепер. Цього разу за партійними списками обиратиметься лише половина депутатів, які так само, як і їхні попередники будуть завдячувати своїм депутатством тим, хто їх вніс до списку, а не виборцям, які за ці списки проголосували. І, відповідно, від цих людей повністю залежати. Я не хочу ні від кого у Верховній Раді залежати, окрім своїх виборців, мешканців міста Рівного, де я народився і прожив усе життя. Це відповідь на першу частину запитання. Друга частина запитання полягає у тому, чи не простіше мені було йти на вибори по округу №152 під прапором однієї з опозиційних сил? Простіше кажучи — зробити своє фото разом із лідером партії і розвішати його по Рівному, аби проголосували за мене. Аби довести хибність цього шляху, згадайте депутатів-мажоритарників, яких було обрано у Рівному у 1998 та 2002 роках саме за належність до популярної на той час проукраїнської політичної сили. Не можете згадати? І я вам відповім, чому не можете. Бо згадані депутати були зобов'язані своїм обранням особисто лідерам, які дозволили їм йти на вибори під прапором своєї партії. Не вам, виборцям, а тим, за чиї партії ви проголосували за партійними списками. Впевнений, що ні вам, як виборцям, не потрібен такий депутат, і мені, як кандидату, якщо ви мене оберете, не потрібно бути зобов'язаним лідеру партії за те, що він мене "благословив" на округ №152 у Рівному. Це не значить, що я не поділяю політичної позиції лідерів опозиції. Моя позиція добре відома і я дотримувався її упродовж усієї своєї депутатської діяльності. Я завжди голосував проти антиукраїнських законів і завжди підтримував опозицію режиму Віктора Януковича. Але я хочу бути зобов'язаний своїм обранням виключно своїм виборцям і виключно в їхніх інтересах працювати у Верховній Раді. Тож іншого шляху, ніж самовисування у мене не було. Передбачаю наступне запитання виборців — що я можу зробити один у Верховній Раді, яка налічує 450 депутатів? Відповідь буде проста і однозначна — я зможу зробити дуже багато. Звісно, що не сам, а разом з іншими депутатами, які розділяють мою політичну позицію. Я впевнений, що таких депутатів у Верховній Раді після 28 жовтня буде більшість. Вони будуть і серед тих, хто пройде у депутати за списками опозиційних сил. Але головною силою у новій Верховній Раді будуть, і я у цьому впевнений, депутати, обрані в округах безпосередньо виборцями. У мене немає ілюзій. Я знаю, що є виборчі округи, які "зачищені" владою під певних кандидатів. Є кандидати від опозиції, які не мають за душею нічого, окрім прапора партії, яка їх висунула. Але, по-перше, далеко не всюди спрацюють виборчі технології, по-друге, наші виборці не такі прості, як про них звикли думати політики, що за десять років виборів за партійними списками остаточно відірвались від реального життя. У новій Верховній Раді на депутатів, обраних безпосередньо в округах, не можна буде здійснювати такий тиск, як на "списочників", бо за кожним із них будуть десятки тисяч виборців, які віддали свої голоси саме за цього депутата. В результаті у новообраній Верховній Раді здатна утворитися нова більшість, яка буде спиратися не на близькість до влади, не на авторитет конкретного політичного лідера, а на волю виборців. Така більшість ніколи не зрадить інтересів України, а значить і українців, а навпаки, захищатиме їх і у політичній, і в економічній площині. До цієї більшості, сподіваюсь, належатиму і я, після того як ви за мене проголосуєте 28 жовтня на виборах до Верховної Ради України.
