Володимир Зеленский: «Не можна, роз’їжджаючи на «Бентлі», смішити людей, які їздять на «Жигулях» ::: Андрій Молочний: «Мені було соромно зізнаватися, чим я займаюся» ::: Євген Кошовий: «Імідж не може працювати на тебе, якщо ти сам не працюєш»...
Володимир Зеленский: «Не можна, роз’їжджаючи на «Бентлі», смішити людей, які їздять на «Жигулях» Володимиру — 32. Підпільна кличка — «Вован». Головний ідейний натхненник і «вічний двигун» «Студії «Квартал-95». Відмітні ознаки: харизматичний, володіє прекрасним почуттям гумору, голос з хвилюючою хриплинкою і дуже привабливий. Зразковий сім’янин (щоправда, носить обручку на середньому пальці). Обожнює дружину Олену і свою копію — маленьку Сашеньку. За освітою — юрист (закінчив Криворізьке відділення Київського національного економічного університету). За покликанням — гуморист. І невиправний трудоголік. Шлях до слави розпочався з КВНу (команди «Запоріжжя — Кривий Ріг — Транзит» і «95-й квартал»), потім з друзями створив гумористичний проект «Студія «Квартал-95». — Володимире, ви «першопрохідник» професійного гумору в Україні, і ваше ім’я в цій галузі — визнаний знак якості. Зізнайтеся: як вдалося стати тим, ким стали? — Удача. Сто відсотків. Тому що талановитих людей багато, але не всім щастить. І працьовитість — божевільна, щоденна, до безсоння. Я б сказав, мабуть, патологічна. — Як вам, інтелігентному домашньому «хлопчику зі скрипочкою», вдалося не просто влитися в шоу-бізнес, але і стати там «най-най»? — Ну, для початку довелося покинути музику (сміється). Насправді це випадковість. Просто... я завжди хотів створити наш світ: для себе, для своїх друзів. Ми ж, по суті, не виходимо за рамки «Кварталу» — нашої компанії. А всі ці вечірки, шоу, догоджання інтересам якихось продюсерів — це не моє. Повторю: потрібно просто створити свій світ. І якщо він буде успішний, то в цей світ всі будуть приходити. — Все одно ж доводиться виходити за межі своєї «зони комфорту»… — Це — частина роботи. Страшніше, коли твій телефон мовчить. — До речі, зараз він дзвонить з якого приводу: над чим працюєте? — От нещодавно до свого п’ятиріччя зняли ювілейний концерт зі старих номерів — його покажуть у серпні. А в жовтні новий «Квартал» будемо знімати. Була перерва, тому що займалися новою програмою «Пороблено в Україні», а тепер готуємо наступні випуски... Ще знімаємо 16 серій «Сватів». І готуємо новий мікросеріал під робочою назвою «Привиди» (у вересні знімаємо, а покажемо, скоріше за все, у січні). Далі в планах — дві повнометражні комедії. — А чим керуєтеся, обираючи теми для жартів? — Спочатку потрібно зрозуміти, що смішно, а що ні. Не існує якогось кліше. Як вибирати одяг у магазині: все залежить від настрою. За відчуттями: мені це смішно, значить — смішно. Є колектив, який теж вносить свої «корективи». Звичайно, у нас море помилок. Але… Хтось повинен нести відповідальність і вибирати. І ще: щоб смішити людей, потрібно бути одним з них. Не можна, роз’їжджаючи на «Бентлі», смішити людей, які їздять на «Жигулях». — Над ким або над чим не будете сміятися за жодних обставин? — Ну, очевидні речі: над людьми, в яких якісь проблеми зі здоров’ям, над трагедіями... Тут навіть не «не можна» — ти просто не можеш собі цього дозволити. Є поняття твого виховання. Ось і весь критерій. — А як ви ставитеся до жартів над собою? — Я можу сприймати найжорсткіші жарти. Але тільки від «своїх».
Андрій Молочний: «Мені було соромно зізнаватися, чим я займаюся» Універсальний 32-річний актор і шоумен. Він же феєрична прибиральниця Верховної Ради, славна «дівка» Марічка і «зірка Василь» з «Файної Юкрайни». У цьому шоу Андрій — не тільки артист, а й генеральний продюсер. Крім того, Молочний саме зараз працює над відкриттям нового проекту «Real Comedy», який виріс на «уламках» українського «Камеді». Творець «файного» гумору в Україні — простий хлопець з Коростеня зі справжнім молочним прізвищем. Власне, тому йому і вдається обігравати однаково добре не тільки міські, а й сільські теми. Андрій — природжений актор (хоча за фахом — менеджер із зовнішньоекономічної діяльності). Грав в університетській «кавеенівській» команді «На Вухах». Потім перейшов у «Ва-Банк». А потім добрався до команди «Аляска», де і знайшов собі партнера за «Дуетом імені Чехова» Антона Лірника. У комедійному телепроекті «Файна Юкрайна» разом з колегою по «Камеді» Сергієм Притулою бере участь з 2008 року. У вільний від «смішної» роботи час Андрій — зразковий сім’янин, батько трьох синів, з якими не жарти жартує, а тримає їх у суворості. — Андрію, кажуть, саме ви головний генератор ідей для «Файної Юкрайни». Звідки образи берете? — Я просто, як губка, вбираю все, що бачу. А далі — справа техніки: придумати якийсь сюжет для персонажів, історії, що з ними відбуваються. У свої 32 надивився всякого. Цим багажем і користуюся. — А правда, що «бАгіню» Марічку ви списали з власної бабусі? — Так. — Ваш напарник Притула каже, що можете зіграти кого і що завгодно... Важко перевтілюватися? — Не знаю, важко чи легко: немає з чим порівнювати (сміється). Коли років 12-15 назад я зрозумів, що в мене виходить, почав цим займатися професійно. І одержую від цього задоволення. — А конкретніше про «момент істини»? — З дитинства не пропускав жоден КВН, всі ігри на відеомагнітофон записував. І ось вже в університеті, на першому курсі, якось йду коридором, чую з аудиторії голоси... репетиція КВНівської команди. Заліз на верх амфітеатру, сиджу, дивлюся... А в якогось хлопця ну нічого не клеїться. І капітан команди каже: «Так кожного з вулиці візьми, і він скаже цю фразу! А ти — ні!!!». Потім помічає мене: «Ось ти, ти — йди сюди. Можеш сказати ось це?». І я — раз і сказав. «Все, будеш грати!». І я розумію, що все серйозно. Але п’ятниця, мені додому треба, на електричку до Коростеня (сміється). Кажу: «Хлопці, відпустіть...» А мені: «Яке додому? Гра. Все». Так і почалося… — Ніколи не хотілося все і покинути? — Насправді я ішов від цього багато разів. Влаштовувався на якісь фірми, але мучився — не моє. Повертався в КВН... Знову кидав... Знову повертався... Взагалі, займатися КВНом було абсолютно «мінусово»: тільки команди, що доходили до вищої ліги, могли на щось розраховувати в плані заробітку. І в якийсь момент було соромно зізнаватися, чим я займаюся. Тому що всі казали: «У тебе діти, дружина. А ти там жарти жартуєш, хі-хі, ха-ха!». Але мене тягнуло: відчував, що може вийти. І якщо довго лупити в скелю, то можна в принципі чогось добитися... — А ви різний у кадрі і за ним: там жарти, тут — філософія… — З багатьма така історія. Ось у Москві на зйомки «Камеді» приходив Жириновський. Думаєш: соком в обличчя хлюпне, водою обіллє, почне битися і кричати, що всіх треба розстрілювати. А насправді — зовсім спокійно спілкувався. Подивився я на нього, послухав, як і про що він говорить, і зрозумів: абсолютно адекватна, дуже розумна людина. Так само і з Черновецьким: у житті нормальний, абсолютно. А включається камера — перетворюється на Леоніда Михайловича, якого ми знаємо. — Виходить, телевізор псує людей. А як швидко? — Відповім словами Михайла Марфіна (телеведучого, довгий час — головного редактора вищої ліги КВН.— Авт.) Якось він сказав мені: «Телевізор робить з людини тварину протягом півроку». Хто витримає — залишиться людиною…
Євген Кошовий: «Імідж не може працювати на тебе, якщо ти сам не працюєш» За паспортом — Євген Кошовий, 27 років. Але також відгукується і на «Лисого». Зірка «95 Кварталу» і один із наймолодших гумористів колективу. Відмітні ознаки: підтягнутий, спортивний, «лисий і добрий, як бобер». Зразковий чоловік і батько, який по вуха закоханий у своїх улюблених жінок — дружину Ксюшу і доню Варю. Актор за освітою (вчився в Луганському коледжі культури і мистецтв) і по життю. У «Студію Квартал-95» прийшов у 2005 році з команди КВН «Ва-Банк». І відразу ж запам’ятався своєю характерною зовнішністю. Вперше Євген поголився наголо 25 травня 2001 року. Зараз, коли волосся відростає до сантиметра, відчуває дискомфорт і відразу ж виправляє «недолисість». Щоправда, дружині обіцяє десь ближче до 70-ти шевелюру все-таки відростити. — Євгене, ви один із небагатьох акторів за освітою серед професійних гумористів... — Коли я навчався, мені говорили, що комедійні ролі штамп ставлять: мовляв, не зможеш ти зіграти драму — будеш все одно шукати комедійні «фішки». Але я вважаю: якщо ти професіонал, то повинен вміти перевтілюватися в будь-які образи. — Так все-таки зіграли «по написаному» хоч одну драму? — Так, в екзаменаційному спектаклі в інституті грав у серйозній п’єсі «Любов, джаз і чорт». — Скажіть чесно: не дістає, що ваша «візитна картка» спрацьовує на автоматі? От тільки заходите — і відразу всі посміхаються. — Не можу сказати, що всюди, де я з’являюся, починається гучний сміх (сам при цьому сміється). Так, буває, але далеко не завжди. Але якщо серйозно, то щоб імідж на тебе працював, потрібно, по-перше, його підтримувати, а по-друге, пра-цю-ва-ти. Як він може працювати на тебе, якщо ти сам не працюєш?! — Що основне в роботі: є якісь принципи гумору — що можна, що ні? — Ми за гумор без матюків. Можна жартувати над всім і всіма, але делікатно, скажемо так. — Як робота на «особисте» впливає: жінки часто кажуть, що головне в чоловікові — почуття гумору. От дружину теж «жартами гумору» брали? — Ні, навпаки: у період залицянь я намагався бути серйознішим. — А із шанувальницями як: дошкуляють, мабуть? — Я намагаюся не звертати на себе багато уваги. Можливо, тому вони поводяться не так… запекло. Все більше по-доброму, послухати, поговорити. — Тактовно! Але ж, кажуть, шоу-бізнес людей псує… — Не стільки псує, скільки змінює. Але як — залежить від людини: від її характеру і сили волі. Вона може помінятися відразу. І часто не в кращий бік. А може з роками, просто рухаючись в одному напрямку, заробляючи собі на хліб. Це — зовсім інша справа.
