Багато автомобілістів, застрахувавши своє авто (а при купівлі його в кредит це й взагалі обов’язково), вважають, що повністю убезпечили себе в матеріальному плані на випадок аварії. На жаль, надії ці часом примарні, при настанні страхового випадку виплати виявляються набагато меншими, ніж заподіяні збитки. Спробуємо розібратися, чому.
По-перше, чим менше грошей страхкомпанія віддасть потерпілим, тим більше залишиться їй «навару». Розроблено цілу систему так званої мінімізації страхових виплат, тобто відносно законних способів недодати потерпілому при настанні страхового випадку. Один із них — «прикормити» аварійного комісара, спеціально навчену особу, яка розслідує обставини аварії. Він при бажанні може мало не вдвічі зменшити вартість реального матеріального збитку, заподіяного власнику новенького авто, якщо він, наприклад, в’їхав у стовп. Як це робиться? За затвердженою Мін’юстом методикою визначення збитків, для автомобілів віком до двох років при заміні пошкоджених деталей на нові їхня вартість повинна відшкодовуватися повністю, без врахування зносу. Але є й лазівка: так званий примусовий розрахунок зносу — мовляв, авто неправильно експлуатували. Займається такою експертизою саме аварійний комісар. І потерпілий одержує вже до 30% менше від вартості кожної «убитої» деталі. Ще варіант: можна погнуте крило замінити, а можна й відрихтувати . В другому випадку порушиться антикорозійна стійкість через зміну структури металу, крило почне іржавіти набагато швидше, але це в розрахунок не береться — мовляв, немає підстав. Відповідно розмір виплати за рихтування на порядок менший, ніж за заміну на нове. Перелік можна продовжувати. Проте є варіанти, коли можна одержати гроші повністю. Суть відома: «кинути лоха». Ним може бути як третя сторона, тобто винний в аварії, так і страхкомпанія. У першому випадку страховики йдуть назустріч своїм VIP-клієнтам, тобто тим, що страхуються в них давно і на великі суми. Їм пропонують відновити автомобіль на визначеній станції техобслуговування (СТО). Задоволені всі: шановний клієнт одержує якісно відремонтований автомобіль (часом — із сервісними операціями, які не належать до наслідків ДТП), СТО — хороший заробіток, а страхкомпанія козиряє своєю надійністю. Зовсім погано тільки тому нещасному, який мав необережність пошкодити авто «крутого»: він оплачує ремонт вже без врахування зносу замінених деталей, незалежно від терміну експлуатації. Можна зробити «лохом» і страхкомпанію, якщо домовитися з конкретним її працівником і «відкотити» йому за забезпечення оплати компанією повного ремонту. Але навіть після ідеального відновлення автомобіля він буде дешевший від такого ж, але який не був у аварії. Різницю в ціні визначає так звана втрата товарної вартості (ВТВ) автомобіля. У більшості країн у розмір матеріального збитку включається вартість зазначеної ВТВ. Українська методика визначення такого збитку принципово не відрізняється від прийнятої в Західній Європі, проте наші страхкомпанії, як правило, відмовляються її відшкодовувати, посилаючись на умовність цього показника. Прокоментувати викладене ми попросили генерального директора Ліги страхових організацій України Наталю Гудиму. На її думку, подібні інциденти дійсно можуть траплятися, якщо клієнт поверхнево підійде до питання укладення договору про страхування. Наприклад, «поженеться» за низьким тарифом або неуважно прочитає текст договору, де кожне слово має суворо визначене юридичне значення. Перший критерій вибору — популярність компанії, її імідж і репутація. Другий — термін роботи на ринку, який свідчить про професіоналізм спеціалістів. Третій — страховий тариф. На перший погляд, чим він нижчий порівняно з розцінками інших компаній, тим вигідніше клієнту, але це не зовсім правильно. Адже мета клієнта — не заплатити менше, а одержати при необхідності оптимальний страховий захист. Важливо розуміти, що компанії, які працюють за демпінговими тарифами, складають договір так, що для одержання відшкодування страхувальнику треба добре потрудитися. Тому необхідно пам’ятати: невеличкий тариф не гарантує якість страхового захисту.
