Транспорт 30-х у Рівному: від залізничного вокзалу до вулиці Галлєра — на таксі за злотий

Варто відразу зауважити, що й до так званого польського періоду в історії Рівного, який ми досліджуємо в цій газетній рубриці, у місті ходили поїзди (ще у 1873 році була прокладена залізнична колія), з'являлись перші автомобілі — зокрема, у 1857 році через мiсто пролягла шосейна дорога Київ-Брест. Але за період з 1921 по 1939 рік і якість доріг у Рівному, на той час повітовому центрі Волинського воєводства, покращилась, і їхня протяжність збільшилась. З'явились, зокрема, й перші туристичні потяги та автомобілі-таксі.

До Варшави — тільки потягом!

Міжвоєнний період в історії нашого міста був одним з найкращих у розвитку економіки. Умовно відкриті кордони з Європою надихали місцевих підприємців та господарників до розширення бізнесу. Тож з 1921 по 1939 рік довжина доріг у Волинському воєводстві зросла в кілька разів. Наприклад, у брошурі «Wolyn w liczbach» (Волинь в цифрах) за 1939 рік, вказано, що у Рівному, за даними магістрату, проживало 70 тисяч осіб, а саме місто займало 500 га. В той же час довжина доріг з твердим покриттям в Рівненському повіті становила 56,6 км, довжина залізничних шляхів — 74 км! Варто додати, що польська адміністрація питанню облаштування доріг та будівництву шляхів приділяла особливу увагу і виділяла значні кошти на цю галузь. Складалися державні програми, які планувалися на роки, з докладними планами побудови та утримання доріг. Цим займався дорожній відділ міської управи Рівного. Найбільш популярним та зручним був залізничний транспорт. Тільки потягами в той час рівняни могли дістатися до іншого воєводства або з іншого регіону Польщі без пересадок. До Рівного курсував швидкий потяг Здолбунів-Рівне-Ковель-Люблін-Варшава. У вихідні і святкові дні, починаючи з 1931 року, до Польщі курсували спеціальні туристичні потяги з вагонами 3-го класу, які користувалися популярністю у рівнян, оскільки були швидкими, а коштували вдвічі дешевше. В рівненській газеті «Волынское слово» за 1922 рік надруковано розклад прибуття та відправлення потягів стації Рівне. Тариф проїзду у швидкісному потязі був сталим увесь польський період і становив 6 злотих 66 грошів на 130 км шляху. Одночасно створювалися фірми так чи інакше причетні до залізниці. До прикладу, на вулиці Понятовського, 74 (сучасна Пересопницька) в Рівному знаходився кооператив «Залізничник». Зійшовши з поїзда, дістатися до центру Рівного можна було дрожками за 0,75 злотого із зупинками на вулицях Торговій, Пілсудського та Галлєра або таксі за 1 злотий зі стоянками на вулиці Галлєра (тепер там кафе «Блюз») та залізничному вокзалі. Щоправда, слід зауважити і таке: як тільки Волинська губернія стала воєводством, залізничники відразу були звільнені з посад польською адміністрацією, на заміну їм призначали спеціалістів, переважно поляків за національністю.

Автобусна обслуга має бути чисто вбрана

Рівненська автобусна станція була розташована на вулиці 3 Мая, 64. Від неї в напрямку Луцька автобус курсував 5 разів на день, поїздка коштувала 5 злотих. До Клеваня також 5 разів на день, доїхати можна було за 1 злотий, до Олики — 1 раз за 3 злотих, до Дубна 3 рази на день за 4 злотих, Кременця — 3 рази за 7 злотих, дістатися до Тучина можна було за 2 злотих і т. д. Вартість квитка на маршрутний автобус становила 10-15 грошів за кілометр з особи. При цьому враховувалися відстань, маршрут, вид дороги. У 1930 році волинський воєвода Генріх Юзевський видав розпорядження, яке стосувалося зовнішнього вигляду водіїв та кондукторів автобусів, фактично ввів для них форму. В розпорядженні йшлося, що під час виконання службових обов'язків водій повинен носити чорну шапку англійського крою, кондуктор — темно-зеленого кольору, на фірмовій куртці обов'язковий напис «Кондуктор». Автобусна обслуга має бути чисто та акуратно вбрана. В окремих випадках дозволялося розміщати на шапках і куртках кокарди та шеврони з назвою автобусної фірми, яку вони представляли. Поступово створювалися автобусні товариства на кшталт Першого Волинського автобусного товариства, засновником якого став Михайло Дайчмайстер, уродженець Рівного. Закінчивши львівську політехніку в 1927 році, він засновує перше автобусне підприємство, ставши піонером автобусного руху на Волині. В тому ж 1930 році волинський воєвода Генріх Юзевський видав розпорядження про те, що приватні автобусні маршрути не повинні дублювати державні. Вочевидь, найвигідніші автобусні маршрути були державною преференцією, що виглядало дуже патріотично.

Кожний 10-й рівнянин — на ровері

Загалом в 1939 році по Волинському воєводству курсувало 82 автобуси, 789 автомобілів (у т.ч. приватних — 328 та 23 таксі), 222 мотоцикли. А от велосипедів тільки у Рівному було 6077! Велосипеди були основним засобом пересування містян, тому користувався «ровером» кожен 10-й рівнянин. Мотоцикли також впевнено входили, точніше, в'їжджали в життя рівнян, підтвердженням чого є реклама продажу мотоциклів на Волинських торгах в Рівному. З покращенням добробуту населення збільшувалися і його споживчі можливості. Багатші люди отримали змогу купувати автомобілі. Авто могли собі дозволити підприємці, адвокати, лікарі та інші заможні категорії населення. Реклама авто друкувалася на шпальтах рівненських газет — «Echo Rуwenskіe», «Wolyn», «Волынское слово». В рівненській газеті «Урядові відомості», зокрема, було оголошено, що на ІХ Волинських торгах 1938 року в павільйоні №5 будуть представлені автомобілі варшавських фірм «Лільполь», «Рау», «Лоевенштейн» та мотоцикл «Сокол». Звичайно, не можна не згадати й про дрожки, прольотки, підводи та інші підвиди кінного транспорту, яким все ще активно користувалися рівняни для бюджетних поїздок по місту та перевезення вантажів. Через свою мобільність та відносну дешевизну кінний транспорт все ще був найпопулярнішим у Рівному. Але то вже був учорашній день.