…Хоча стародавні греки славилися щедрими бенкетами, вони розуміли, що зачинати дітей краще на тверезу голову. Недарма бог ковальства — каліка Гефест був зачатий Зевсом саме «з п’яних очей». На Русі молодятам на весіллі дозволялося тільки вмочати уста в мед. І неспроста: сучасні дослідження свідчать, що в дітей, зачатих п’яними батьками, у п’ять разів частіше спостерігаються нервово-психічні розлади. Навіть невеликі дози алкоголю згубно впливають на формування мозку.
Нам відомо все: що майбутнім мамам і татам краще не пити; що років до 20, поки організм формується, краще не вживати алкоголю в жодному вигляді; що зловживання алкоголем спричиняє різні захворювання... І все-таки ми п’ємо. П’ють старі й малі, молодики та зрілі чоловіки, вагітні... А недавно у ЗМІ з’явилася тривожна інформація: згідно з даними ВООЗ, українські підлітки — на першому місці у світі в рейтингу вживання алкоголю серед дітей та молоді. Втім, як виявилося, усе ще не так критично. Хоча підстав для занепокоєння чимало. Зібравши журналістів за круглим столом, медики роз’яснили ситуацію. — На першому місці за споживанням алкоголю на душу населення — такі країни, як Франція та Іспанія, але не Україна, — зазначив головний психіатр-нарколог Київської області, заслужений лікар України Геннадій Зільберблат. — Насправді нікому точно не відомо, хто яке посідає місце в списку країн, де діти зловживають спиртним, — пояснив глава Асоціації психіатрів України Семен Глузман. — Є дуже багато псевдодосліджень і вчених, які некоректно висловлюються. Серйозні дослідження такого роду проводяться протягом тривалого часу. В Україні проводилося лише одне мультидисциплінарне дослідження на цю тему. Воно виявило дуже серйозні проблеми. Ми намагалися передати його результати верховній владі — одній, потім іншій, але можновладці ними не зацікавилися, хоча вчені дійшли важливих висновків щодо конкретних регіонів. Це ще раз підтверджує: в Україні немає наркополітики, а в керівництва країни бракує політичної волі, щоб побачити реалії нашого життя. Національне репрезентативне дослідження стану психічного здоров’я населення України, що зачіпає й проблему алкоголізму, замовила не дер-жава, а Всесвітня організація охорони здоров’я. Вона ж і кошти надала. Польові дослідження були проведені 2002 року, аналіз результатів триває донині. Але основні висновки вже зроблено. Картина така: сьогодні на обліку в лікувальних закладах наркологічного профілю перебувають 700 тисяч осіб, які потерпають від алкогольної залежності. 50-60 тисяч звертаються за лікуванням повторно. Середньостатистичний українець споживає на рік 12 л алкоголю, тобто понад 0,03 л на день. Начебто не так і багато. Найбільше зловживань алкоголем спостерігається на південному сході країни, проте останнім часом почастішали випадки алкоголізму й у західних областях. Як стверджує Семен Глузман, за останні роки у 10-12 разів почастішали випадки «пивного алкоголізму». За кількістю власників «бичачого серця» та «пивної печінки» ми наближаємося до таких традиційно «пивних» країн, як Чехія і Німеччина. Зростає кількість гострих та хронічних алкогольних психозів, смертність від хвороб, зумовлених алкоголізмом, не кажучи вже про нещасні випадки й ДТП, у яких винні п’яні. Частішають випадки жіночого та підліткового алкоголізму. Крім того, як розповів асистент кафедри психіатрії Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Шупика Станіслав Костюченко, у групі ризику в Україні опинилися люди, які в інших країнах вважаються найменш схильними до алкоголізму, — чоловіки середнього віку, які працюють, мають сім’ю і дітей. Алкогольно залежними є 30% українців віком 25-50 років. Чому так? — Алкоголь, як і будь-яку психоактивну речовину, вживають, щоб одержати задоволення, — пояснює завідувач відділу соціальної та експериментальної наркології Українського інституту соціальної та судової психіатрії, кандидат медичних наук Михайло Ігнатов. — Якщо людина не знаходить у житті щастя, вона компенсує його штучними замінниками. Один із компонентів щастя — щоб бажання збігалися з можливостями. А що спостерігаємо в нас? Повсюдно демонструється успішне життя олігархів, шикарні авто, квартири та яхти, а звичайна людина не може забезпечити собі такого рівня статку... От і виникає внутрішній конфлікт. З іншого боку, бідніша нація, в якої у суспільній установці закладено, що головне щастя — у родині, дітях, гармонії із собою й природою, духовному самовдосконаленні, буде щасливіша і «замінників щастя» не потребуватиме... Голова Національної ради з питань охорони здоров’я при Президентові України професор Микола Поліщук зазначив, що до алкоголю вже «причастилися» 40% українських школярів. Щоправда, ідеться не про зловживання, а тільки про вживання спиртних напоїв — переважно слабоалкогольних, яке стало невід’ємним елементом сучасної культури спілкування. — Тільки одна з десяти осіб, які вживають алкоголь, стає залежною, — каже Михайло Ігнатов. — Чому ж тоді тривожаться фахівці? Тому що вживання психоактивної речовини, зокрема алкоголю, спричиняє тривалі, а найчастіше й незворотні зміни у центральній нервовій системі. Ми провели цікаве дослідження — обстежили понад 3000 старшокласників і студентів молодших курсів у промисловому місті. Серед них не було алкоголіків, проте більш як 50% вживали алкоголь раз на тиждень. Не горілку навіть — пиво та слабоалкогольні напої. Але виявилося, що в цих помірно питущих юнаків і дівчат навіть артеріальний тиск вищий, ніж у тих, хто взагалі не п’є. Крім того, у них яскравіше виражені психологічні проблеми — вони менш стійкі до стресів, гірше адаптуються до нового оточення, більше конфліктують із родичами, у місцях навчання. Не треба чекати, доки діти стануть алкозалежними — потрібно створювати умови, щоб цього не сталося!. Якщо держава турбується про здоров’я нації, почати потрібно саме з вилучення з продажу слабоалкогольних напоїв. «Легкий», «дамський», ледь не «дитячий» алкоголь — досить лицемірства! Організму однаково, під якою етикеткою спирт у нього вливається — суть у кількості випитого. А багато хто жлуктить «слабоалкоголку», наче сік чи колу... Історія знає і державні заборони на вживання алкоголю, і навіть репресивні заходи. — Якщо власник виноградника в Стародавній Греції не розбавляв вина наполовину водою, виноградник вирубували, — розповідає Геннадій Зільберблат. — Якщо продовжував пиячити — його просто виганяли. А в Стародавній Індії брахманам заливали розплавлений свинець у рота, якщо вони зловживали алкоголем. На початку 1900-х у Росії було запроваджено «сухий закон», який був скасований тільки в 1920-ті роки радянською владою. «Сухі закони» встановлювали у США й інших країнах. Та чи були вони ефективними? Хоча Микола Поліщук і зазначив, що під час горбачовської антиалкогольної програми 1985-1987 рр. тривалість життя чоловіків зросла на 3,6 року, а жінок — на 2,1, загалом усі учасники засідання круглого столу визнали, що черговий «сухий закон» був би злочином проти українців. Негативні наслідки всім відомі: бум підпільного самогоноваріння, сплеск отруєнь внаслідок вживання ліків на спирту, побутової хімії, одеколонів... Проблему потрібно вирішувати інакше. Насамперед — створити умови, за яких продавцеві буде невигідно продавати алкогольні напої, а потенційному покупцеві — невигідно пити. Прийшов на роботу нетверезим — втратив роботу, достойний заробіток. Наголошую: спершу потрібно створити добре оплачуване робоче місце, яким людина дорожить, а вже потім забороняти вживати алкоголь під час виконання своїх обов’язків. — Україна може подолати проблему алкоголізму, але комплексно, за рахунок багатьох чинників, — каже Микола Поліщук. — Це і заборона агресивної реклами алкоголю та тютюну, в чому головну роль відіграють ЗМІ, і зменшення доступу до цієї отрути, зокрема за рахунок підвищення акцизу. Це й обмеження місць і часу продажу та вживання алкогольних напоїв. Свого часу Швеція запроваджувала картки на продаж спиртного і за 30 років подолала проблему алкоголізму. Потрібно заборонити розпивати спиртні напої на робочому місці, у громадських місцях, на дискотеках. Влада має чітко регулювати вік, з якого людина може купувати спиртне, і місця, де можна його продавати. Важлива роль тут відводиться школі, сім’ї. Необхідно відбудувати спортмайданчики для масового заняття фізкультурою та спортом. А ще припинити пропаганду вживання алкоголю й куріння у творах мистецтва... Щоб зрозуміти, чи можна вберегти націю від спивання, потрібно розуміти причини, з яких люди п’ють. Їх можна умовно розділити на дві великі групи. Перша — коли вживання алкоголю допомагає долучитися до певної групи людей. Приклад — село, де всі поголовно п’ють і без пляшки встановити контакт із людиною неможливо. Або коло товаришів по чарці, де спілкування під пиво або горілочку стало нормою. Це може бути й збіговисько примітивних «гопників», і компанія рибалок, і якась богемна тусовка інтелектуалів, творчих особистостей. У цьому разі питущій людині може бути неприємний сам алкоголь, ефект і наслідки його вживання, проте вона п’є задля встановлення потрібних соціальних зв’язків. Таке «ритуальне пияцтво» характерне для багатьох культур. Причому долучення до нього найчастіше починалося ще в сім’ї. Його не скасувати заборонами, але можна обмежити цивілізованими рамками. А для цього необхідно змінювати установки суспільства, формувати культуру пиття. Маленьким спартанцям показували п’яних рабів, аби пияцтво і рабство в їхній свідомості чітко асоціювалися одне з одним. Логіка проста: перепивши, людина втрачає контроль над собою, а отже, нею легко зможе маніпулювати хтось інший. Друга група причин, через які люди п’ють, пов’язана із фізіологічною залежністю від алкоголю. В основі формування такої залежності зазвичай лежить конфлікт між незадоволеними потребами людини і стримувальними бар’єрами навколишнього середовища. Мав рацію той, хто сказав: «Що у тверезого в голові, те у п’яного на язику». Алкоголь розгальмовує, знімає тривогу, страх, під його дією людина робить те, що боїться або соромиться зробити на тверезу голову: привертає до себе загальну увагу, сексуально розкріпачується, стає агресивнішою, розв’язнішою. Небезпека полягає в тому, що людина втрачає здатність вирішувати свої психологічні проблеми, звільнятися від «задавлених» негативних емоцій, комплексів без уживання алкоголю. У цьому разі вона п’є саме заради алкоголю як такого, відчуттів, викликаних його вживанням. На відміну від першої групи, такі люди завжди похмеляються й аж ніяк не завжди мають потребу в «колегах по чарці». Навпаки — їхні соціальні контакти поступово обриваються, особистість руйнується. Заборонами, проповідями такої людини не врятувати. Навпаки: чим більше її відчуття вини, тим більша доза спиртного буде потрібна їй, щоб розкріпачитися і заглушити це почуття. А тому п’яного, котрий нікому не заважає, не слід піддавати остракізму. Толерантне, людяне ставлення відкриває людям, які спиваються, шлях «назад» — до нормального життя. Однак правопорушення, скоєні у стані сп’яніння, мають каратися обов’язково й суворо. Тут уже повинні попрацювати правоохоронні органи. Не важливо, що, протверезівши, ти нічого не пам’ятаєш, — ти винен у тому, що дозволив собі перевищити свою норму і порушив спокій, створив загрозу здоров’ю або життю інших людей. Наступного разу триматимеш себе в руках...
