Наука знає купу мертвих мов – від давньогрецької та латини та мов вимираючих племен австралійських аборигенів до реттороманської мови у Швейцарії, яка ніби є, але якою говорять і пишуть лише на офіційному рівні.
Головна прикмета мертвої мови – ця мова не створює нових живих слів, завдяки яким живе і оновлюється.
Усі нові слова в сучасній українській мові є іноземними. Тобто такими, які утворилися в інших мовах і потім прийшли до нас. Від «юзерів» та «контенту» із живої англійської до «віджати» та «молочки» із живої російської. Чому так? Тому що українська мова існує у нас у якості латини – більшість народу переходить на українську лише в разі необхідності, а потім повертається або до живого варіанту української російської або до теж поки що живого суржика. Причому носій живого суржика неодмінно переходить згодом на українську російську. Навчається говорити не по-сільському, а по-городському.
І нема чого тішити себе мовними квотами на радіо чи українським перекладом іноземних фільмів. Тому що тою мовою, якою співає переважна більшість україномовних виконавців, або якою говорять з кіноекранів герої іноземних фільмів, ніхто у реальному житті не користується. Навіть питомо україномовні юнаки та дівчата мого рідного міста починають вживати російські слова або переходити на чужу мову аби говорити сучасною та живою, а не мертвою мовою. Усі жаргони - від жаргону комп’ютерників до жаргону наркоманів – у нас російські або майже російські.
І найголовніше – українською не говорить між собою наша «еліта» починаючи з політиків та бізнесменів і закінчуючи бандитами та футболістами. Слуги цих панів теж говорять не українською, не кажучи вже про тих, хто хоче цими панами стати.
Що із цим робити? Чи є в України шанс стати нарешті Україною а не краєм підросійських холопів? Шанс, звісно, є. Бо інакше ці ж самі російськомовні пани не переходили би на українську коли треба. Щось є іще в нас таке, що змушує говорити із нами по-нашому. Чому ж наша «еліта» ще не перейшла остаточно на російську, як зробили це Медведчук із Піховшеком, лякаючи своїм диким акцентом глядачів двох відомих телеканалів?
Відповідь проста – нашої мови бояться! Бояться мертвої, загнаної на периферію, непопулярної! Будь-яка публікація на захист української мови викликає шалену лють у наших ворогів, хоча їм ніби і нема чого боятися. Виходить, є чого!
Поки хоча б кожен десятий українець говорить і думає рідною мовою нас ніколи за зробити московськими рабами. Навіть одноразової ін’єкції у вигляді першого куплету національного гімну, який знають усі, вистачає аби нагадати нашим зросійщеним співвітчизникам хто вони такі та відігнати московську заразу. А що коли не одноразова? А що коли наш народ примусово лікувати українською мовою?
Чи є у Польщі телеканали, де би говорили одночасно польською та ще якоюсь мовою? Немає. Так само немає таких телеканалів в Чехії, Угорщині, Румунії, Хорватії та інших цивілізованих країнах. Окремі канали для нацменшин в цивілізованих країнах говорять лише мовою цих нацменшин. Мовою колонізаторів, перемішаною із власною говорять лише у країнах Азії та Африки, звільнених з під колоніального ярма, а також у Казахстані, Молдові, Білорусі. Що заважає нам зробити наш теле та радіо ефір українськими? Які міжнародні конвенції?
Євреї зуміли відродити іврит, на якому понад тисячу років лише молилися, а тепер говорять мільйони. То що ми гірші за євреїв? Хіба ми не здатні оживити нашу мертву мову? Варто лише захотіти. І ми захочемо. Це точно!
