Кілька років тому довелося знімати кімнату в Батумі. Традиційно для Грузії гостинна хазяйка здивувала мене тим, що ввечері разом із дочкою та онуками дивилася по телевізору регбі. Усі завзято вболівали за одну команду. Я, звісно, знав, що регбі популярне у Грузії, але не чекав, що настільки.
Подібне є всюди. Індійці та пакистанці полюбляють трансляції змагань із крикету, данці шаленіють від гандболу, американці готові годинами дивитися гольф, англійці — кінські перегони. Усе це відображають у телевізійних новинах. Популярний у тій чи іншій країні вид спорту йде одразу після футболу, тенісу й автоперегонів "Формули-1".
У нас, коли вірити телевізору, найголовнішими після футболу є бокс, біатлон і змагання інвалідів. Саме їх найбільше транслює колишнє державне, а нині суспільне телебачення. Тож юнакам і дівчатам, схильним до спорту, пропонують шлях не до басейнів, тенісних кортів і бігових доріжок. Аби стати чемпіоном, на українському ТБ слід або добре бити по чужій голові, або влучно стріляти, або здобути інвалідність. Принаймні по телевізору покажуть.
І що з того, що світова спільнота навіть і не здогадується про великі звитяги кількох українських боксерів. Про це знають поза Україною лише глядачі кількох спеціалізованих телеканалів. Кого нам показали, той і всесвітній чемпіон.
Довго не міг визначити, добре це чи погано. Доки не подивився телеканал "Євроньюз", контрольний пакет акцій якого належить росіянам. Там чи не щогодини розповідають про змагання із дзюдо — улюбленої забави російського диктатора. Подивився я на це і зрадів за наше телебачення. Нехай буде той бокс, аби не дзюдо. Хоча коли далі так піде, то і в нас цей вид спорту теж стане популярним на телебаченні, а значить, і в народі. Ми ж не Грузія.
