Першопрохідник серед українців у Страсбурзі — пенсіонер Юрій Кайсин. Житель Червонограда (Львівська область) звернувся за правдою в Європу в 1997-му. Сьогодні його прикладу слідують вже 10 тисяч наших громадян.
”Я 30 років провів під землею, працював шахтарем, що довело мене до інвалідності. Така ж ситуація була в моїх 12 колег. І ми 4 роки не могли домогтися від держави законних надбавок до пенсії по інвалідності, — розповів Юрій. — Саме в той час Україна підписала міжнародну конвенцію. Я в нашому суді сказав: «Дійду до Європейського!». А суддя мені у відповідь: «Штани останні продаси, щоб у Страсбурзі позивати!». Відповіді з Європи довелося чекати два роки. Суперечку в Страсбурзі Україна сама запропонувала вирішити полюбовно: країна пообіцяла виплатити шахтарям майже 400 тисяч гривень, величезна сума для початку 2000-х років: «Мені заплатили 40 тисяч боргу і моральну компенсацію. Вона була незначна, навіть не пам’ятаю, скільки. Але наша радість була затьмарена через кілька років. Виявилося, що «полюбовний документ» юристи держави склали так, що в цих зобов’язань був кінцевий термін — нам знову перестали нараховувати надбавки. Ми звернулися в суд, дійшли до Верховного. Три позови нам задовольнили, у тому числі і мій, а 9 чоловік свою правоту відстоюють дотепер».
Чекав сім років правди Як правило, скарги українців розглядають по 2-3 роки. Унікальний випадок — «Ісаєв проти України». Позов тривав майже сім років! Крім того, Ісаєв був першим українцем, хто поскаржився на жорстоке поводження в місцях не настільки віддалених. Харків’янин звинуватив країну у відсутності належного медобслуговування в СІЗО, куди потрапив у 1995 році за крадіжку: «У мене була травма хребта. Я просив, щоб мені надали медичну допомогу, але одержав відмову, у мене німіли руки, ноги. У СІЗО це мало кого цікавило. Коли я виявився на волі, то довго відновлював здоров’я, намагався добитися справедливості в наших судах. На жаль, безуспішно». У Страсбурзі ж ухвалили: Україна порушила права громадянина. Але при цьому тамтешні судді не вважали за потрібне призначити матеріальну компенсацію. Як говорять фахівці, для європейської Феміди грошовий бік питання не на першому місці, тому часто моральні компенсації дуже символічні й становлять всього 1 євро. До слова, у 2009 році Україна виплатила майже 8 млн. грн. компенсацій.
Майстер позивати Рекордсмен серед наших за кількісттю звернень у Страсбург — Володимир Зайченко. Житель Дніпропетровська вже багато років бореться з бюрократією і безалаберністю українських суддів. Наприклад, з тим, що вони допускають описки — в одній зі справ дата 222 січня 2007 року, а коли його справа загубилася в нетрях суду, він подав позов проти «черта, завладевшего бумагами». Число кримінальних, цивільних і адміністративних справ, заведених з ініціативи Володимира Георгійовича, — вже майже півсотні. Виграв, він, щоправда, лише одну — йому заплатили 3000 грн. морального збитку. Всі позивачі говорять, що хочуть відновити справедливість і не шкодують грошей. Адже митарства по судах часом вимагають чималих коштів. Скажімо, відправлення одного листа в Євросуд — від 20 грн., хвилина розмови по телефону — 5, а витрати на переклад тексту лише в 2000 знаків — порядку 80. Як стверджують у Мін’юсті, Україна жодного разу не проігнорувала рішення Євросуду: за невиконання покладені штрафи і крайня міра — виключення з Ради Європи. «Набувають законної сили через три місяці після винесення, ще три даються державі на те, щоб зробити виплати, — говорить правозахисник Євген Захаров. — Займається цим Держказначейство».
Число скарг наших зросло в 25 разів! Перший час наші громадяни практично не користувалися послугами страсбурзьких суддів (за три перших роки було відправлено всього близько ста скарг). Цей факт розуміється просто — люди були погано поінформовані, не знали елементарних речей, наприклад, як писати скаргу, до того ж мало хто наприкінці 90-х вірив, що можна домогтися справедливості на Заході. «Ситуація змінилася після того, як у пресі і на ТБ почали з’являтися повідомлення про українців, які виграли спір у власної країни в Страсбурзі», — говорить юрисконсульт Харківської правозахисної групи Андрій Кристенко. Підсумок — до 2002 року, натхненні прикладом співгромадян, українці завалюють суддів Страсбурга скаргами (у 2002-му — близько 400, у 2009-му — уже 10 000). «Це дуже тривожний фактор — у своїй країні люди все частіше не можуть одержати захисту своїх прав», — говорить юрист. Торік Україна «обскакала» за кількістю позовів Румунію і виявилася на третьому місці, пропустивши вперед Росію і Туреччину. «Цікаво, що з 10 тисяч скарг, судді встигають розглядати лише сто, — говорять правозахисники. — Багато справ чекають своєї черги по три роки. Так що наші люди, можна сказати, паралізували роботу цього міжнародного органа. Для порівняння — іспанці торік відправили всього 400 скарг. До речі, за всі роки розглянуто 608 скарг з України, і тільки три рази вигравала держава».
Рекордні виплати українцям 1. Вдова вбитого журналіста Георгія Гонгадзе Мирослава звинуватила владу України в тому, що вона не вжила достатніх заходів для захисту життя журналіста, а згодом не провела належним чином розслідування обставин його загибелі. Країна виплатила 100 тисяч євро за заподіяний їй збиток. (2005) 2. Екс-ув’язнений Володимир Кучерук звернувся в Євросуд зі скаргами на погане поводження, застосування сили до нього з боку тюремних наглядачів, а також на відсутність кваліфікованої медичної допомоги. Країну зобов’язали виплатити Кучеруку 22 тисячі євро. (2007) 3. Адвокатові Сергієві Салову загрожувало до п’яти років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку. Під час передвиборчої президентської кампанії в 1999-му він поширював інформацію про смерть Леоніда Кучми — про факт кончини було повідомлено в одному з номерів «Голосу України». Сергій наполягав на тому, що ні при яких обставинах переказ прочитаної в газеті інформації третій стороні не повинний каратися п’ятьма роками позбавлення волі. Євросуд поставив за обов’язок країні виплатити 10 тисяч євро моральної компенсації і компенсації судових витрат. (2005)
На що скаржимося? Українці подають найбільше позовів в Євросуд через те, що їхні справи затягуються в українських судах. А європейців турбують етнічні і політичні розбіжності: 1. На незгоду з рішеннями нацсудів і затягування справ — 68% винесених рішень на 1 січня 2009 року. 2. На неефективне розслідування смерті або зникнення людини — 21%. 3. На незаконну затримку і жорстоке поводження у в’язницях (катування, відсутність медичної допомоги) — 8%. 4. Інше (наприклад, порушення, пов’язані з майном, нерухомістю, боргами) — 3%.
Вчителі вибили свої доплати Часті «гості» у Страсбурзі — українські вчителі. Але справа по педагогах із Кременчука — прецедент: адже з державою позивало відразу 50 учителів з однієї школи! На чолі з Ольгою Єременко. Рік тому Євросуд поставив за обов’язок Україні виплатити їй компенсацію за моральну шкоду в сумі 907 євро, порахувавши, що вона має на це право за роки тяганини в судах і відділах освіти. ”Але справа не в розмірі компенсації, — пояснює Ольга. — Головне — ми змогли змусити державу заплатити нам гарантовані 57-ю статтею держбюджету доплати за педагогічний стаж, щорічні суми на оздоровлення й інше. Починаючи з 1997 по 2002 рік, наш райвідділ освіти не виплачував їх. Райсуд прийняв рішення на нашу користь. Але грошей нам усе одно не виплатили». Ольга одна виховувала дочку-школярку. Грошей катастрофічно не вистачало. У вихідні торгувала на ринку. Нерви здали, і в 2006 році вона звернулася в Євросуд. Після подачі позову в Страсбург держава швидко заплатила Ользі та її колегам визначену суму — від 3000 до 7000 грн., — пропонуючи вирішити питання полюбовно. Але педагог позов не відкликала.
Дмитрій боровся проти Dmytro Як правило, Євросуд виносить вирок не на користь держави. Випадки, коли в Страсбурзі програвали наші громадяни, можна перерахувати на пальцях. Одна з найгучніших і курйозних — справа жителя Сімферополя. Його ім’я у свідоцтві про народження «Дмитрий Владимирович Булгаков». У 1997 році він одержав новий паспорт громадянина України, в якому його ім’я звучало як «Дмитро Володимирович». «Непорозуміння відбулося, коли я почав оформляти закордонний паспорт. Виявилося, що я повинен вказати своє ім’я англійською мовою — «Dmytro», тобто так, як це звучить українською. Але це ж принципово неправильно!». Щоб відстояти свої права, кримчанин звернувся в суд і зажадав видати йому інший внутрішній паспорт, де його ім’я вказувалося б як «Дмітрій Владіміровіч». У Страсбург він пішов після того, як всі суди України відмовилися задовольняти його прохання, однак після декількох місяців розгляду справи вирок винесли на користь держави, порахувавши, що права Булгакова не порушуються.
Сусіди ходять на консультації Для невеликого райцентру Нова Водолага (Харківська область) Анатолій Войтенко — герой. П’ять років тому він не просто виграв справу проти України в Європейському суді, а придбав завдяки цьому нову професію — юридичного консультанта. Тепер по всіх спірних питаннях у суді до нього за порадою приходять не тільки сусіди, а і жителі інших сіл. А виграти справу в Страсбурзі він допоміг вже десятку людей. ”При звільненні в запас зі Збройних сил України в 1999-му, — згадує Войтенко, — мені не виплатили грошову компенсацію 2,5 тисячі гривень. Я почекав три місяці, а потім звернувся в суд. І вперше зіштовхнувся з нашою судовою системою — голова суду взяв заяву, але з умовою, що я не буду претендувати на моральний збиток. Через кілька місяців було винесено рішення на мою користь. Але, як виявилося, добровільно гроші віддавати ніхто не збирався. Я звертався в різні інстанції, але даремно. Європейський суд був шансом, і я не прогадав». Листування тривало близько двох років. І в результаті Войтенко виграв в України справу, одержав майже 15000 грн. компенсації, а також ті самі не виплачені 2576,72 грн.
Вісім кроків назустріч судові Як самостійно звернутися в Європейський суд з прав людини: 1. Європейський суд розглядає тільки ті порушення наших прав, які закріплені Конвенцією про захист прав людини й основних свобод. 2. Як правило, оскаржити в Європейський суд можна тільки, коли буде пройдено всі рівні судів в Україні, і не пізніше ніж через шість місяців після винесення останнього рішення. 3. Офіційними мовами Європейського суду є англійська і французька. Написати скаргу можна і російською або українською, однак далі спілкування із судом буде проводитися лише на двох прийнятих офіційних мовах. 4. На сайті Європейського суду (www.echr.coe.int) — інструкція із заповнення формуляра скарги (сам формуляр знаходиться за адресою: www.jurpom.ru/formular.RTF). Роздрукована заява відправляється тільки поштою за адресою: The Registrar European Court of Human Rights Council of Europe F-67075 STRASBOURG CEDEX FRANCE — ФРАНЦІЯ. 5. До заяви додайте копії головних документів своєї справи (рішення судів останньої інстанції). Не варто додавати оригінали, тільки копії — документи не повертають! 6. Якщо скаргу відхилили, суд про це повідомить не пізніше, ніж через місяць. 7. Якщо позов у Європейському суді виграно, то суд може повернути вам суму, витрачену на процес: вартість пересилань листів, телефонних дзвінків, копій документів. Але лише при наявності товарних чеків.
