Ось і здійснилося — події минулої п’ятниці не тільки продемонстрували готовність українського Президента поступитися «шантажистці» Тимошенко (©, Безсмертний), але і явно вказали могутню силу, яка підтримує тендітну Юлію Володимирівну на плаву. І навіть вказали ціну, яку заплатить Україна за це прем’єрство. Хоча, здавалося б, нічого нового не відбулося, але з розрізнених пазлів склалася дуже невесела картинка. Але спочатку — декілька слів про можливий склад нового уряду.
Кабмін Під час перебування в Польщі Президент зробив декілька заяв, які, у зв’язку з подіями, що відбувалися в Україні (гучні відставки), залишилися або непоміченими, або не до кінця зрозумілими. Нагадаємо, Віктор Ющенко категорично проти того, щоб майбутня коаліція претендувала на «його» посади. «УкрІнформБюро» ще на початку «коаліційної епопеї» закликало чітко обмежити претензії Юлії Тимошенко конституційними нормами — нагадаємо, до компетенції Президента Основний Закон відносить призначення міністра внутрішніх справ, міністра оборони, міністрів закордонних справ і Служби безпеки. Очевидно, поки Президент плекав надію зберегти повний контроль над коаліцією і, відповідно, Кабміном, він міг собі дозволити виставляти «свої» посади на торги. Проте у сформованій обстановці кожен штик (особливо з «силового» блоку) — на вагу золота. Отже, якщо вважати прем’єрство Юлії Тимошенко фактом, що здійснився, ми маємо такий розклад. Президентська квота. Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, міністр оборони Анатолій Гриценко, голова СБУ Ігор Дрижчаний і міністр закордонних справ Борис Тарасюк зберігають свої посади. Також у своєму кріслі керівника Мінфіну залишиться Віктор Пинзеник. Поки не усе зрозуміло з Генеральним прокурором — за це крісло Тимошенко має намір все-таки поборотися. БЮТ. Найголовніша посада — прем’єр-міністра, а також економічний блок відходять до Юлії Тимошенко. Очевидно, що ми знову побачимо в уряді Сергія Терьохіна, Миколу Томенка і, як кажуть в оточенні Юлії Володимирівни — Михайла Бродського (хоча «УкрІнформБюро», керуючись власними джерелами, не дуже вірить у появу Михайла Юрійовича в Кабміні). За Тимошенко залишається також посада міністра Кабінету Міністрів, на яку претендує Олександр Турчинов. Але тільки в тому випадку, якщо Юлія Володимирівна не зможе «виторгувати» для нього крісло секретаря Ради національної безпеки й оборони або, на крайній випадок, Генерального прокурора. Хоча формально Турчинов прокурором стати не може — у нього немає юридичної освіти і він не працював у цій системі. Міністром охорони здоров’я стане Сергій Шевчук, а Василь Онопенко, незважаючи на багаторічне бажання очолити Верховний Суд, може на заклик партії опинитися в кріслі міністра юстиції. НСНУ. Бажаючи повторити схему лютого 2005 року, «Наша Україна» має намір залишити за собою керівництво РНБОУ (нагадаємо, саме Петро Порошенко був головним подразником Юлії Володимирівни). Тому малоймовірно, що ця посада буде віддана БЮТ, а конкретніше, Олександру Турчинову. Поки на керівництво Радою претендує Юрій Єхануров (хоча, за інформацією «УкрІнформБюро», Єхануров все ж буде прагнути очолити «Укртелеком» з наступною його приватизацією). Також за «Нашою Україною» залишиться посада першого віце-спікера і керівництво головними комітетами Верховної Ради. СПУ. Події останніх тижнів показали, що соціалістів банально випихують з влади. Щоправда, незважаючи на особистий конфлікт з Юлією Тимошенко, міністр АПК Олександр Баранівський все ж збереже свою посаду. Скандал із чутками навколо відставки міністра освіти Станіслава Ніколаєнко теж, напевне, не торкнеться соціалістичної квоти, проте міністра соціалістам доведеться замінити — Станіслав Миколайович показав себе нікудишнім менеджером. Незважаючи на бадьорі заяви Валентини Семенюк про намір зберегти за собою керівництво Фондом держмайна, їй, напевне, доведеться трудитися на більш неконфліктній посаді. Незважаючи на те, що Юрій Луценко зберіг свою посаду, назвати його соціалістом можна дуже умовно. Особливо доти, доки першу скрипку в партії грає Йосип Вінський, який мріє про крісло віце-прем’єра. За інформацією соціалістів, ця посада Йосипу Вікентійовичу начебто була обіцяна (особисто Юлією Володимирівною — недарма ж саме Вінський показав себе непримиренним борцем за світле майбутнє БЮТ), але якщо вірити нашим джерелам, «касир» буде керувати фракцією СПУ в Раді. Але головне надбання соціалістів, за яке можна вибачити деякі утиски у виконавчій владі — посада спікера парламенту для Олександра Мороза. Сан Саничу вдалося віртуозно двічі увійти в одну й ту ж річку. Причому, з огляду на нову Конституцію, тепер спікер парламенту — фігура набагато значиміша. У зв’язку з тим, що торги ще ведуться (і немає ніякої гарантії, що корективи не будуть внесені в останній момент, коли прем’єр буде оголошувати список свого Кабміну), ми окреслили лише ті позиції, щодо яких принципова домовленість уже досягнута. Але цікавий не тільки сам розподіл урядово-парламентських портфелів, але й причини, через які Президент змушений був піти на поступки Тимошенко…
Довга рука Вашингтона Раніше, говорячи про «довгу руку», малася на увазі Москва. Проте зараз за Юлію Володимирівну «попросив» саме Вашингтон. «Нерішучість українського Президента настільки не сподобалася панам за океаном, що на зустрічі з Чейні Віктору Андрійовичу настійно рекомендували примиритися з необхідністю співпраці з Тимошенко. Хоча б тимчасово». І додали: «А щоб допомогти в становленні демократії і всілякої іншої маячні, в яку щиро вірять «країни третього світу», вирішили направити в Україну військового «спеціаліста з розмежування»… Це про нового посла Сполучених Штатів Вільяма Тейлора, хто ще не в курсі. Одне шановне видання звинуватило нас у тому, що ми Президента України мало не «маріонеткою в руках Заходу» назвали. Жодного подібного слова — проста констатація фактів. Підтверджена, між іншим, заявою пана Тейлора. Виступаючи в п’ятницю в комітеті з іноземних справ сенату американського конгресу, він присвятив значну частину свого виступу україно-російським газовим відносинам. Приймати рішення про подальшу долю Угоди доведеться «без зволікання» новому Кабінету Міністрів України. «Якщо новий уряд вирішить, що бажає переглянути угоду, то ми такий крок підтримаємо. Ми вже дали про це знати». Іншими словами, Україна ще не попросила, а вони вже допомагають. Але тільки — НОВОМУ уряду. Більше того — в Україні ВЖЕ перебувають «кілька дуже хороших радників, здатних надати необхідне сприяння». При цьому США не особливо хвилює, що монополіст — «Газпром» — може підняти ціни до позахмарних висот, спровокувавши в Україні небувалий стрибок цін. Головне, на думку Тейлора, замінити «непрозоре» «РосУкрЕнерго». На що-небудь більш «прозоре». Що вибере майбутній прем’єр… Крім того, доля України як члена НАТО вже вирішена у високих американських кабінетах — Вашингтон «дуже зацікавлений у набутті Україною членства в НАТО». За словами Тейлора, Київ зможе «восени цього року вийти на перший етап» реалізації Плану дій Україна-НАТО, з наступним «вступом у НАТО в 2008 році». Спритний, однак, хлопець. Напористий. Зовсім як Юлія Володимирівна. При цьому Тейлор має намір навести порядок в Україні, привівши мізки середнього українця у відповідність із своїм розумінням «світового порядку». Спеціаліст з «промивання мізків» в Іраку й Афганістані заявляє, що народ України «кидає нам виклик» (!). Саме так, зовсім не соромлячись, говорить всього лише ПОСОЛ, коментуючи факт — «значна частина українського населення виступає проти приєднання своєї країни до Північноатлантичного альянсу». І хто, як не Юлія Тимошенко, зможе допомогти виконати волю Великого брата? Безхребетний конформіст Ющенко? Чи Янукович, який орієнтується на схід? Чи противник приєднання до НАТО Мороз? Чи забрехавшийся низькорейтинговий Єхануров? Ні, ні і ще раз ні — тільки Юлія Тимошенко, яка діє тими ж методами, що й вашингтонські яструби. …А хтось завзято нам радив — «не зрадь Майдан!». Але як тут не пригадати напутні слова Даниловнча, що, мовляв, пошкодуєте ще про часи Кучми. «Миритися краще зі знайомим злом, чи втечею до незнайомого прагнути»?
