Вивчив родовід до дванадцятого коліна

3732 0

Ми у соцмережах:

Вивчив родовід до дванадцятого коліна

56-літній лікар з Рівного Андрій Лимич ось уже близько 20 років займається дослідженням свого родоводу і вважає це заняття сенсом життя. Дослідження допомогло йому знайти понад чотири тисячі родичів по всьому світу, а також виявити королівські корені.

«Думка про повернення в Україну не залишала» Андрій Лимич народився в Сибіру, куди був засланий у 1940 році його батько, вінничанин Іван, за політичними мотивами. За наклепом батька засудили на десять років, а війна, яка невдовзі розпочалася, затримала ще на довше. У засланні Іван познайомився з майбутньою дружиною, румункою Домінікою. Її родину спіткало таке ж лихо, як і Іванову. Тільки виселили їх з Чернівецької області. Іван із Домінікою невдовзі одружилися. А коли час заслання закінчився, Лимичі змушені були залишитися і надалі жити в Росії, адже засуджених обмежували у виборі місця проживання. Незважаючи на це, щоразу по можливості Іван возив сім’ю у рідну Гарячківку на Вінниччину. Андрія ще з підліткового віку турбували думки про своє походження. Не раз над його батьком та й над ним самим підсміювалися. Мовляв, не схожі ви на українців. «А може, ти взагалі єврей?» — прозвучало якось запитання. Хлопець почував себе чужим у Росії і думками увесь час тягнувся на батьківщину батька, бабусі та дідуся. Навчаючись в Красноярському медінституті, Андрій здобув професію лікаря. Причому ще під час навчання його, як найздібнішого, відібрав китайський цілитель для навчання рефлексотерапії — китайського способу лікування голковколюванням. Незважаючи на прекрасну репутацію, чудове місце роботи, Андрія не залишали думки про повернення в Україну, дослідження свого походження. І коли з’явилася можливість, а в ті часи це було не так просто, з допомогою квартирного обміну тридцять п’ять років тому він приїхав до райцентру Дубно. Невдовзі талановитого лікаря помітили і запросили на роботу до Рівного в обласну лікарню, в якій лікувалися керівні партійні працівники. Андрій став одним з ініціаторів перепрофілювання елітного медзакладу в лікарню для «чорнобильців», чим накликав біду на свою голову, адже в ідеї було чимало противників. З лікарні довелося піти. Це стало відправною точкою для більш серйозного дослідження родоводу. Андрій зайнявся приватною практикою, вона мала успіх, а це означало, що нарешті з’явилися гроші на дослідницьку роботу.

У війну рідні могли воювати один проти одного Перше запитання, яке собі задавав Андрій, було: «Що означає моє прізвище? Воно зовсім не схоже на традиційні українські». Щоб дізнатися це, він не раз розпитував діда Лимича про предків. А в Гарячківці ще половина мешканців мала це ж прізвище. «Чи не родичі вони всі?» — запитував себе Андрій. Щоб знайти відповіді, довелося не тільки спілкуватися з односельчанами діда, але й ритися в архівах, висиджувати не одну годину в бібліотеках, піднімати списки виборців, спілкуватися з науковцями, звертатися у міліцію. А іноді щось нове допомагав дізнатися просто випадок. Андрієві вдалося довести, що всі Лимичі в Гарячківці — кровні родичі. Також він виявив у Державному історичному архіві у Києві, що про першого Лимича в селі діда згадується 300 років тому (до цього церковні книги не велися, тому реєстрації не було). Потім виявилося, що половина всіх українських Лимичів живе на Львівщині. Так, у селі Переможне Львівської області Лимичів більше, ніж у Гарячківці. Про це повідомила жінка зі Львівщини, яка приїхала на лікування до Андрія. У результаті вдалося дізнатися, що рід походить від єдиного предка Григорія Лимича, котрий жив у нині зниклому селі Лікоть (Турківський район Львівської області). Село розташовувалося на межі Лемківщини і Бойківщини. Більшість його мешканців були бойками. Тому коли в селі з’явилася сім’я лемків, їх стали називати лемичами, яке трансформувалося у Лемич, Лимич і Ліміч. Це одна з версій походження прізвища. Хоча цілком можливо, що його утворенню могло послужити слово «лемич», яким на Гуцульщині називають гірську вільху. Як же Лимичі опинилися на Вінниччині? На початку ХVІІІ сторіччя частина з них переселилася з Закарпаття на Поділля, де було багато родючих земель. Так Лимичі з’явилися в Гарячківці. А по Україні вони розселилися після насильницького вивезення зі Львівщини в 1946 році. До речі, не виключено, що представники двох гілок роду могли зустрітися під час першої світової війни на полі бою по різні його сторони. Адже дід дослідника Андрій воював на стороні Російської імперії, а його далекий родич із Галичини Стефан — Австро-Угорської.

Пам’ятник-фалос символізує «корінь роду» Зібрану інформацію Андрій повідомив на першому з’їзді роду, куди запросив усіх відомих йому на той час Лимичів. З’їзд відбувся у жовтні 2000 року. Два дні його учасники провели в Рівному, і один — на місці колишнього села Лікоть. На з’їзді було вирішено створити Всеукраїнський фонд роду Лимичів для накопичення інформації про рід. Другий з’їзд відбувся через чотири роки на Львівщині. Лимичі ще до першого з’їзду встановили в селі Лікоть пам’ятний знак під назвою «Корінь роду Лимич» — чотириметрову, увінчану дзвоном, колону, яка нагадує формою фалос. Дзвоном щораз повідомляють про народження в роду ще однієї людини. Усередині підніжжя пам’ятного знака закладена капсула з інформацією про рід. Другий пам’ятний знак «Доля роду Лимич» встановили в Гарячківці — п’ятиметрову стелу з трикутником угорі на трикутному постаменті. Трикутник символізує Святу Трійцю, Всевидюще око на стелі — Божий промисел і Долю, а вільховий вінок — походження роду. Третій пам’ятний знак «Знак роду Лимич» з’явився незабаром і в Рівному. Його встановили біля міської української гімназії. Знак складається з трикутної стели та трикутного п’єдесталу. Адже коли Андрій якось з’єднав на карті три важливі для себе точки — Гарячківку, Лікоть та Рівне, утворився прямокутний рівнобедрений трикутник із вершиною в Рівному. На рівненській стелі зображено також Всевидюще око, а на п’єдесталі нагромаджено каміння — із біблійним змістом «Всьому свій час — час розкидати каміння і час каміння громадити».

Предок українських Лимичів — хорватський король? Лимичі, як вдалося дізнатися Андрієві, живуть у всіх областях України, а також у США, Канаді, Австралії, Німеччини і Росії. Найбільше їх в Україні та ще… в Хорватії. Як нещодавно повідомив Андрієві професор Ужгородського університету Павло Чучка, Лимичі живуть у 30 населених пунктах Хорватії, і тільки дорослих серед них близько 400. Це навело дослідника на думку звернутися в європейські національні бібліотеки з проханням повідомити про наявність у словниках прізвища Лимич. Йому відповіли з Німецької бібліотеки у Франкфурті-на-Майні. Вислали копії документів, у яких описується хорватський округ Поліца, і порадили звернути увагу на працю російського історика Бориса Грекова «Поліца», видану у Москві в 1951 році (якраз рік народження Андрія). Яким же було здивування дослідника, коли прочитав у цій книзі, що, згідно з легендою, Поліцу 1000 років тому заснували сини хорватського короля Мирослава — Тишимир, Крешимир і Елем. А плем’я, яке походило від Елема, назвали лимичами (від імені Елем). Елем означає — «син волхва». А це, пояснює Андрій Лимич, свідчить про те, що рід Лимичів — дуже древній і існує ще з язичницьких часів. Невдовзі Поліца перетворилася на республіку і створила свій статут, який був кодексом законів і унікальною пам’яткою слов’янської культури. Цей статут не раз згадує Лимичів як представників знатного прізвища, котрих постійно вибирали суддями і прокураторами. Чи можна вважати хорватських Лимичів родичами українських? Звісно, вважає дослідник. Адже коли турки завойовували Балкани, була дуже велика міграція народів. І з території теперішньої Хорватії Лимичі могли через Карпати рухатися в Україну, а українські Лимичі — навпаки, до Хорватії.

5000 конвертів у рік — на зміцнення родинних зв’язків Дехто через захоплення Андрія вважає його диваком. А ось дружина Анна (відома багатьом як поетеса Анна Войнарович) розуміє: — У кожної людини на Землі є своє покликання. У мене — писати вірші. А в Андрія — досліджувати рід. Причому, приміром, вірші пише багато хто, а рід так, як він, не вивчає ніхто. Іноді здається, що вже все, крапка: нічого більше відкривати. А він рухається далі, ще глибше в історію роду. Так, Андрій восени минулого року їздив у Хорватію. Побував в Поліці. Сфотографувався біля гробниці Елема. Спілкувався з хорватськими Лимичами. Там це прізвище, каже дослідник, дуже шанують. А влітку цього року Андрій збирається повезти українських Лимичів до Хорватії. Хоче замовити для цього цілий пароплав, щоб добиратися морем. На дослідницьку роботу іде чимало коштів. Та й зміцнення родинних зв’язків обходиться в копієчку. Адже тільки листів усім членам роду потрібно відправити понад 2500, щоб у кожну сім’ю Лимичів потрапив. Листи з поздоровленнями надсилає двічі на рік: на Великдень і на День Воскресіння роду, який відзначають на початку жовтня. Допомагає в цьому Андрієві Анна. А кількість членів роду з кожним роком збільшується. Андрій та Анна Лимичі навіть ремонт у квартирі не роблять доти, доки не закінчить Андрій дослідницьку роботу і разом не напишуть про це художню книгу. Всі книжкові шафи в їхній квартирі заповнені зібраною інформацією. Тут і книги відповідні, і картотека, і генеалогічне дерево роду, а зі стін на стіл дослідника дивляться з фото предки.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також