Якщо ви зібралися мандрувати Володимиреччиною, то одного дня буде мало. Адже тут багато старовинних церков, загадкових місцин, оповитих легендами, і просто дивовижних куточків природи. І це вже не кажучи про усім відому вузькоколійку, яку їдуть побачити не лише з усієї України, а й з-за кордону.
У Чорнобильській зоні найчистіші озера Володимирецький район вважається однією з територій, що найбільше постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС. Проте, як не дивно, озера цього району є одними з найчистіших на Рівненщині. Підтвердження цьому — рідкісні рослини, занесені в Червону книгу України. Ці рослини можуть рости лише у справді чистих водоймах, таких, як озеро Воронки, що розташоване в однойменному селі. Його площа — 21 гектар, найбільша глибина — 15 метрів. Живиться воно трьома підземними джерелами, через що вода тут і є такою чистою. Лише частина берегової лінії озера — піщана, проте розбити намет можна майже вздовж усього берега. При цьому приготуйтесь до того, що навколо буде аж гудіти від комарів, які особливо люблять скупчуватися біля води. До речі, кажуть, вода в озері корисна для шкіри і навіть лікувальна. Купатись в ній радять людям з хворобами шкіри. Серед боліт поблизу села Більська Воля є заказник «Білоозерський», розташований на місці колишньої льодовикової прадолини річки Стир, по якій стікали льодовикові води. Тут росте багато лікарських рослин, збереглося карстове Біле озеро, друге за величиною на Рівненщині. Біле озеро живиться підземними джерелами і вважається єдиним в Україні з підвищеним вмістом гліцерину у воді. Через це, кажуть, вода також має надзвичайні цілющі властивості. Хоча не всі у це вірять. Наприклад, завідувач відділу комунальної гігієни Рівненської міської СЕС Олексій Гудаков запевняє: — Такої сполуки, як гліцерин, в природі не існує. Вона штучно виведена в лабораторних умовах. А вода в Білому озері просто надзвичайно м’яка, через що і створюється враження, ніби її неможливо змити зі шкіри. Як би там не було, а туди поїхати варто. Відпочинок на турбазі з проживанням в будиночку та харчуванням коштуватиме від ста гривень за добу. Проте відпочинок може обійтися й дешевше, якщо ви приїдете з наметами або мешкатимете у місцевих сільських людей (від 35 гривень за добу).
Єдиний на Поліссі маєток — у Володимирці
На перший погляд Володимирець може видатися всіма забутим невеликим районним центром. Дивлячись на ряди звичайних українських хат (щоправда, нерідко двоповерхових), і не подумаєш, що тут до кінця другої світової війни не проживало жодної української сім’ї.
— Тут мешкали тільки поляки та євреї, — розповідає директор місцевого краєзнавчого музею Володимир Савонік. — Свого часу вони прийняли закон, який передбачав, що для зведення нового будинку у Володимирці потрібен дозвіл майбутніх сусідів. Звичайно, що поляк і єврей не давали дозволу українцеві будуватися. Тому навколо Володимирця розташувалося 16 хуторів, на яких і жили українці. Перше місце у списку історичних пам’яток Володимирця — палац Красицьких. — Палац польського пана Фердинанда Красицького був збудований у 1827 році, — розповідає п.Володимир. — Парк навкруги палацу був знаменитим рідкісними породами дерев, наприклад, європейськими акаціями. На територію парку не пускали нікого, а стежки тут були настільки широкими, що по них прогулювалися каретами. На початку ХХ століття його викупила бельгійська родина де Пурбе, якій він і належав до 1939 року. Маєток не був зруйнований радянською владою тільки тому, що це приміщення вирішили використати під сиротинець. Тут же розміщувався відділ комуністичної пропаганди — до цих пір на стінах маєтку висять плакати з гаслами на кшталт «Ленин всегда живой». З 2002 по 2008 рік тут була православна церква, тому й досі зберігся хрест. Коли церква перейшла в окреме приміщення, маєток закрили, обмеживши доступ всередину. Тепер тут безлад і брудно. На те, щоб привести його в належний стан, потрібно три мільйони гривень. Цей маєток — єдиний на все Полісся, який зберігся, чим і унікальний. Поблизу маєтку розташувалася мальовнича водойма з островом посередині. Місцеві мешканці називають її басейном, оскільки створена вона штучно. Краєзнавець розповів легенду, пов’язану з її виникненням: — Пан Фердинанд Красицький, розповідали, був дуже жорстоким і вередливим. Якось одна з кріпачок взяла без дозволу хліб, щоб погодувати своїх дітей. Пану про це розповіли, і він послав за нею охорону. Втікаючи від охоронців, жінка побігла через болото, розташоване поблизу палацу. Заблукала, потрапила в трясовину і загинула. З того часу почали ходити чутки, що бачили її привид на болоті. Буцімто вона ходить і гукає пана, щоб забрати його із собою. Пан злякався і вирішив осушити це болото. Кріпаки почали осушування і дійшли до острівця землі серед болота, який мали розкопати. Проте не встигли — прийшла радянська влада. Так і залишився цей острів посеред водойми. А привида кріпачки тут більше не бачили. У цьому басейні можна купатися — вода в ньому чиста, оскільки оновлюється з джерела. Є у Володимирці і районний краєзнавчий музей, в якому серед усіх інших є дві унікальні експозиції: фотографії Володимирця довоєнного періоду і виставка робіт відомої ткалі. — Фотографії передав нам син колишнього жителя Володимирця, професійного фотографа Фельдмана, який виїхав до США, — розповідає Володимир Савонік. - Ми сформували з них експозицію, якої ви не побачите більше ніде. Також у музеї представлено роботи Ганни Леончук — відомої на весь колишній СРСР ткалі родом із села Каноничі нашого району. Вона вигравала багато різних змагань серед народних умільців, мала багато нагород. Про неї друкували видання різних країн. У музеях Болгарії, Польщі, Росії, Білорусі, Румунії зберігаються подаровані нею роботи. У Володимирецькому музеї, окрім інших робіт майстрині, є пояси ручної роботи, виконані в її унікальній техніці з використанням фарб природного походження, наприклад, зелена виготовлялася з потовченої трави. У світі таких поясів є всього десять.
Поліським церквам — по двісті років Одна з найстаріших церков Рівненщини — Свято-Миколаївська — знаходиться у Старій Рафалівці. Збудована у 1783 році Рафалом Романовським з роду відомих князів Чарторийських. Храм цікавий тим, що спершу був католицьким костелом, а тому він не дерев’яний, а цегляний. Коли до влади прийшли більшовики, храм намагалися зруйнувати, як і багато інших, та місцеві мешканці не дозволили: виходили на дорогу, лягали під трактори. У 1963 церкву визнали пам’яткою архітектури, що було великою рідкістю на той час. Потім ця споруда стала православним храмом, що вплинуло на її архітектуру — до верхівки добудували куполи. Тож тепер храм виглядає досить специфічно — і як католицький, і як православний водночас. Ще одна виняткова церковна пам’ятка — у селі Воронки. Проте цікавий не так храм, якому теж, до речі, близько 200 років, а кладовище, старіше за церкву. Тут стоять витесаний грубий старовинний хрест і капличка, в якій, кажуть, колись залишали мерців на ніч, щоб вони очистилися. Зверху на її дашку є кований хрест із зображенням мусульманського півмісяця. Володимир Савонік це пояснює так: — Коли на наші землі вторглися турки і татари, вони не змушували місцевих зрікатися віри за однієї умови — якщо вони визнають, що православна віра є, так би мовити, під мусульманською. Так виникли зображення півмісяців на хрестах. Такі ковані хрести неодноразово знаходили при розкопках, проте ніде такий хрест не зберігся на капличці до наших днів. Через це науковці припускають, що капличка у Воронках — ще з докозацьких часів. Уявляєте, скільки їй може бути років? Є у Воронківській церкві й унікальна ікона — написана натуральними фарбами, взятими з трави та ягід. Мистецтво такого іконопису вже втрачене і тепер ніхто не знає, як виготовляти таку фарбу, щоб до наших днів вона не втрачала яскравих та насичених барв. Старі церкви з незвичайною історією й легендами є й в інших селах Володимирецького району. У Мульчицях, наприклад, заснована схимником-монахом, а зовнішня стіна Свято-Успенської церкви у Володимирці прикрашена іконою, яка залишилася нетлінною після великої пожежі.
Вузькоколійка починається з музею Кажуть, що Полісся пізнати і зрозуміти можна, тільки проїхавши усім відомим «Поліським трамваєм» або, як кажуть люди, «кукушкою». Для цього потрібно приїхати до села Антонівка, де знаходиться відправна станція цього невеличкого потяга. Очікуючи на потяг, який відправляється о сьомій ранку, ви можете завітати у кімнату-музей «кукушки», де зможете побачити експонати, пов’язані з цим потягом — колишні семафори, частини рейок тощо. На стендах прочитаєте історію її будівництва. А вузькоколійкою її називають тому, що ширина колій вдвічі менша за стандартну: 76 сантиметрів при стандарті для нашої країни 152. Вузькоколійка, звісно, подарує незабутні враження. По-перше, здивує своїми розмірами — з’являється враження, що ви потрапили в країну ліліпутів, де все маленьке. Друге, заради чого варто проїхати нею аж до кінцевого пункту — неповторні поліські пейзажі. Чи не найбільше враження справляє міст над водою на межі двох районів, по якому ви проїжджатимете. І страшно, і захоплююче водночас. У Володимирецькому районі ще багато на що можна подивитися. Відвідати село Городець, в якому колись був багатий панський маєток, де навіть картини Леонардо да Вінчі зберігалися. Або ж лісове урочище біля села Луко з хрестами, щира молитва до яких сприяє здійсненню бажань, через що урочище стало місцем паломництва багатьох християн.
Довідка РВ Проїзд з Рівного до Володимирця коштує 25-27 гривень в один бік. З Володимирця до сіл Воронки та Луко можна дістатися «кукушкою», проїзд коштує 10 гривень. В усі населені пункти з Володимирця їздять маршрутки. Вартість проїзду в них коливається в межах 5-15грн. До Білого озера, наприклад, 12 грн. У Володимирці немає готелю, кімнату можна винайняти у кафе-барі «Магнат» приблизно за сто гривень. Вартість харчування — 25 грн. і більше. Цілком доступний туристам відпочинок в сільських агросадибах, вартість проживання в яких коштує від 25 гривень за добу без харчування.
