Міні-музей облаштував у своїй майстерні з ремонту взуття, що на вулиці Фабричній, рівнянин Олександр Ничипорук. І хоч рідкісних експонатів тут небагато, проте значну увагу чоловік приділив історії своєї професії. Тож майстер може не лише відремонтувати туфлі чи чоботи, але й розказати про те, як це робили раніше.
— Взуття дуже змінилося. Зараз воно гарніше, але неякісне, хай навіть і шкіряне, — розповідає п.Олександр. — Раніше майстрам не доводилося працювати із замінником чи картоном. Усе взуття було лише зі шкіри. Тепер, якщо це й шкіряні туфлі, то у внутрішній їхній частині обов'язково є картон. Повністю шкіряним може бути хіба що дуже дороге взуття, котре більшість рівнян не можуть собі дозволити. Наші люди тепер частіше купують дешеве взуття, котре не несуть в ремонт, а одразу викидають і знову купують нове дешеве. Ще років чотири-п'ять тому до Нового року моя майстерня була завалена взуттям, а тепер приблизно лише два десятки пар треба відремонтувати. Змінилося не лише взуття, а й інструменти, з якими працювали шевці. Тож у майстерні Олександра Ничипорука колишні знаряддя швецької праці стали експонатами. Це здебільшого речі з часів війни. Тут і декілька лап, і набір інструментів. Із найстарішого взуття тут наші поліські постоли і російські лапті та лико для них. Вражає розмір післявоєнного взуття з автомобільних шин, привезеного з Зарічненського району. — За нашими мірками це приблизно сорок п'ятий розмір, якщо не більший, — розповідає власник колекції. — Після війни люди були дуже бідними, тому й виготовляли взуття з того, що мали. А таким великим це взуття робили для того, щоб у нього могла поміститися нога, обмотана онучами. Збирати колекцію старовини чоловік почав із сільських горищ своїх родичів. Знайшов там глиняні глечики, дерев'яні ночви, лампи, сифони, веретена, гребені… Згодом друзі та знайомі, дізнавшись про захоплення п.Олександра, самі почали поповнювати його експозицію. Деякі речі швець купував. Приміром, старі праски, які працювали від жару. Їх тут більше десятка.
