Як я намагалася стати зіркою реклами

1534 0

Отже, я вирушила «грати» рекламу. Спочатку прагнула засвітитися в масовці, але мене підло обдурили.  — Хочеш попрацювати на кетерінгу? — по-змовницьки підморгнув мені директор знімального виробництва одного з рекламних агентств Саша. — А що це таке? Краще, ніж масовка? — Що ти! Звісно, краще! Хто ж знав, що кетерінг — пересувна їдальня з електрочайником і микрохвильовкою?

Моделі в ступор не впадають Отже, я вирушила «грати» рекламу. Спочатку прагнула засвітитися в масовці, але мене підло обдурили.  — Хочеш попрацювати на кетерінгу? — по-змовницьки підморгнув мені директор знімального виробництва одного з рекламних агентств Саша. — А що це таке? Краще, ніж масовка? — Що ти! Звісно, краще! Хто ж знав, що кетерінг — пересувна їдальня з електрочайником і микрохвильовкою? У результаті на знімальному майданчику мені дісталася роль творча і непроста — роздавати бутерброди. А рекламувати нам довелося якийсь до непристойності дорогий посуд. Сценарій був такий: дуже заможна жінка в супроводі авторитетного чоловіка здає посуд на зберігання у швейцарський банк. Ну начебто це для неї найдорожча річ. Оскільки зі швейцарськими банками в Києві важко, знімати вирішили в одному з павільйонів ВДНГ. За добу всередині поставили великий бутафорський сейф, який змайстрували з пінопласту й обліпили ізострічкою. Одне слово, все зробили за суто швейцарською технологією — не підкопаєшся. Зранку на виставці завирувала робота: гримери взялися усіх гримувати, освітлювачі освітлювати, а режисер надриватися в мегафон. Я тим часом люб’язно розносила бажаючим холодну каву. Приблизно через годину підійшло десять людей з масовки. На вигляд — звичайні перехожі. — Вони що, всі актори? — поцікавилася я в Ліни, директора з кастингу. — Ні, звісно. На головні ролі ми звичайно запрошуємо моделей. Вони добре виглядають і не впадають у ступор перед камерою. За добу платимо їм по 300-500 у.о. — А як щодо артистів? — Кличемо, тільки рідко. Адже коштують вони вдвічі дорожче, ніж моделі. Накручують гонорар за професійну освіту. Як з’ясувалося пізніше, у масовці брав участь всього один артист і одна модель, а всі інші виявилися звичайними киянами: економістами, програмістами і навіть кухарями. Здебільшого люди 30-45 років. Всі вони за порадою друзів і знайомих обійшли столичні рекламні агентства, залишили там свої анкети й автоматично потрапили в базу даних.  — Я не тільки в рекламі знімаюся, але й у передачах! — похизувався бородань на ім’я Микола. — У «Часі суду» зображував розгніваного позивача, в якого сусіди забрали кілька метрів комуналки.  — Зйомки в передачах негативно позначаються на вашому іміджі! — безапеляційно заперечила поважна жінка років шістдесяти, яка представилася Валентиною. Вона все життя пропрацювала фізиком, але мріяла стати акторкою. І нарешті — стала. Незважаючи на те, що камера на її обличчі затримується всього на кілька секунд, а іноді її силует у кадрі взагалі розмита пляма, для Валентини — це чарівний світ кіно. Вона навіть покинула основне місце роботи, щоб встигати на всі кастинги. А ті слідують один за одним, адже в столиці близько сотні рекламних агентств, які діють у режимі нон-стоп. А ще в Україні знімається практично вся російська і якась частина європейської реклами. Тому що в нас дешевше.

Американських режисерів кличуть тільки раз Поки я спілкувалася з героями ролика, знімальний процес набирав обертів. Ось модель Настя (та сама заможна жінка з посудом) потиснула перед камерою руку банкіру і кинула прощальний, повний болю погляд на свій дорогоцінний кухонний набір. — Ні, все не те! — прокричав у «матюгальник» режисер: «Банкір, ти повинен підходити з іншого боку! А ти, Настю, так вже не побивайся: все-таки в сейф замуровують каструлю, а не твою бабусю». До речі, український режисер, якому доручили зняти рекламу, — велика рідкість. Так принаймні стверджують корифеї даного бізнесу. Професіоналами вважаються італійці, і їх запрошують найчастіше. Працюють вони без істерик і швидко. Якщо ж грошей на італійців не вистачає, кличуть спеців з Росії. Щоправда, з ними багато мороки: примхливі й до непристойності люблять суші. Але ось зовсім біда з американцями! — Режисерів зі США запрошують тільки один раз! — запевнив мене директор виробництва Саша. — У них є безглузда звичка у всіх бідах звинувачувати інших. Мовляв, я тут — модний гамбургер, а ви — засранці. Тому замість реклами виходить повна лажа!

«Смачний» ролик нашим не по зубах О першій годині ночі настав час змінювати дислокацію: простіше кажучи, переїжджати на інше місце зйомки. Цього разу ми переїхали в ресторан. Оформлений він був у теплих темно-червоних тонах на манер американської забігайлівки, в якій кіношні ковбої завжди їдять яблучний пиріг. Але режисер вирішив, що треба ламати стереотипи, і замінив пиріг на розплавлений сир. Подавали його за сценарієм у чуді-посуді, який ми як і раніше рекламували, не шкодуючи сил. Плавити сир на електроплиті доручили мені. Поки я зображувала фею домашнього вогнища, поруч метушилася дівчинка на ім’я Катя, фуд-стиліст. Її завданням було гарно оформити їжу. Так, щоб, дивлячись на неї, слина капала, як у собаки Павлова! І це, повірте, не так легко і просто. Наприклад, соковиті овочі, пролежавши кілька хвилин під прожекторами, відразу зморщуються і в’януть. А гарненька плитка шоколаду стає солодкою калюжею. Взагалі, професійна зйомка їжі — найвищий пілотаж, і ні наші, ні російські рекламники так високо не літають. Тому якщо клієнту знадобився «смачний» ролик про печиво або червону ікру, він вирушає до Європи. Можете перевірити самі: у наших роликах їжа з’являється тільки мимохіть і на задньому плані. Робота кипіла до ранку. Ввесь цей час ресторан нагадував потривожений яскраво освітлений вулик посеред тихої безлюдної столиці. І ось на світанку пролунала заповітна команда: «Зміна закінчена! Спасибі!». У відповідь пролунали поодинокі оплески знімальної групи й активні крики: «На збори 15 хвилин! Звалюємо звідси!». І ми з почуттям виконаного обов’язку «звалили» із ресторану.

А як у них? У Росії зірки, виявляється, беруть не тільки грошима, але і натурою. Так, московська преса пише, що Дмитро Пєвцов красується на плакатах за кермом іномарки не за готівку, а за автомобіль. «Няня» Заворотнюк за рекламу соку, як стверджують, одержала 100 тисяч у.о. Леонід Парфьонов «розкручує» телевізори за таку ж винагороду. Але найдорожчим російським актором став Олег Меньшиков. Він обійшовся одній швейцарській годинниковій компанії в мільйон доларів!

Хто скільки заробляє на рекламі в Україні? ЗІРКИ, за чутками, отримують стільки (у.о. за ролик): Софія Ротару — 200 тисяч Надя Мейхер (Грановська) — 15 тисяч Тіна Кароль — 20 тисяч Богдан Бенюк — від 3 до 5 тисяч АКТОРИ (у.о. за добу) Масовка — 10-50. Груповка (це коли на обличчі людини камера затримується довше 30 секунд) — 50-150 Моделі — 300-500 Дипломовані, але невідомі актори — 500-1500 РЕЖИСЕРИ (у.о. за добу) Італійські — 5-15 тисяч Російські — 3-5 тисяч Українські — 1-3 тисячі * * * Також на рекламі заробляють ресторани. Навіть найсолідніші заклади не соромляться здавати приміщення для зйомок. «Окупувати» шинок на добу коштує від 200 до 1000 у.о. залежно від крутизни інтер’єру. Не залишаються без своєї частки і власники елітних особняків. Наприклад, в одного такого господаря є два-три будинки, які він здає по 1200-1500 у.о. за добу, в тому числі і під зйомки рекламних сюжетів.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також