Сорок років тому це ім'я знали всі. Чи не щодня по телевізору показували портрет смаглявої громадянки США з характерною зачіскою у вигляді великої круглої копиці дрібнокучерявого волосся над головою. Американська громадянка Анджела Девіс сиділа в американській тюрмі за вигаданим, на думку багатьох, обвинуваченням. Справжньою ж причиною ув'язнення кучерявої жінки вважали її політичну діяльність, яка не подобалась американській владі. Не було в нас жодного підприємства, навчального закладу, школи чи дитсадка, де не пройшов би хоча б один мітинг під гаслом "Свободу Анджелі Девіс!".
Сорок років тому це ім'я знали всі. Чи не щодня по телевізору показували портрет смаглявої громадянки США з характерною зачіскою у вигляді великої круглої копиці дрібнокучерявого волосся над головою. Американська громадянка Анджела Девіс сиділа в американській тюрмі за вигаданим, на думку багатьох, обвинуваченням. Справжньою ж причиною ув'язнення кучерявої жінки вважали її політичну діяльність, яка не подобалась американській владі. Не було в нас жодного підприємства, навчального закладу, школи чи дитсадка, де не пройшов би хоча б один мітинг під гаслом "Свободу Анджелі Девіс!". Усе це, звісно, організовувалося "згори", а ми просто змушені були бути там присутніми, бо всі ці мітинги проводили безпосередньо всередині підприємств, установ та організацій. Правильно — нема чого вулицями дарма вештатися! Як не дивно, за звільнення Анжели Девіс з ув'язнення виступали не лише в СРСР, а й у країнах вільного світу. Пригадую, як здивувався, почувши у новому альбомі моєї улюбленої групи "The Rolling Stones" пісню "Чорний ангел", яка, як пояснили старші пацани, була присвячена тій самій Анджелі Девіс. Там, окрім цієї пісні, було ще сімнадцять, але все одно вражало! Як наслідок, постать Анджели Девіс увійшла тоді у наш всенародний фольклор. Так, будь-яку кучеряву зачіску почали називати "під Анджелу Девіс". Не обійшлося і без анекдотів на тему ув'язненої американки з досить сумнівним гумором. Навіщо я усе це так докладно згадую сорок років по тому? Тому що настав-таки той день, коли Анджелу Девіс під тиском світової громадськості випустили врешті з американської тюрми на свободу. Звісно, що були з цього приводу репортажі та інтерв'ю, частину з яких нам навіть показали. Але і це було не головне. Головним було те, що після звільнення Анджели Девіс… нічого не сталося. Тобто зовсім нічого. Кучерява смаглявка назавжди зникла з газетних шпальт і телевізійних екранів. Зізнаюся, що не маю жодного уявлення про те, що з нею сталося після звільнення. Напевно, та Анджела Девіс якось жила після цього, чимось займалася, може, і тепер живе… Але це вже було зовсім нікому не цікаво, окрім, звісно, її родичів, друзів та знайомих. Хоча ні, Анджелу після звільнення з тюрми, здається, висунули кандидатом у президенти США. Від комуністів чи когось до них подібних. Бо насправді у них на президентських виборах не два кандидати, а набагато більше. Майже як у нас. Але знають завжди лише двох. Так-от Анджели Девіс серед тих двох не виявилося. І все навколо неї закінчилося. Як в американському, так і у всесвітньому масштабі. Назавжди закінчилося. Залишились лише спогади про ті часи, коли ім'я цієї жінки знав увесь світ, який вимагав її звільнення з тюрми. Не буду вказувати причини саме таких моїх спогадів. Ви ж і так все збагнули, шановні читачі. Ви ж у нас розумні, чи не так?
