Цього року традиційних вже для українців травневих «канікул» не буде. Уряд не шукатиме можливість перенести робочі дні на вихідні й, навпаки, аби у період між першим та дев’ятим травня народ міг спокійно відпочивати або займатися власними справами. Це треба було зробити набагато раніше.
Я писав про це ще навесні 1992-го, коли незалежна Україна скасувала «свято жовтневої революції», а разом із ним два вихідних — сьомого та восьмого листопада. Як наслідок, більшість сучасних українців навіть не уявляють, що це було за свято, що це були за вихідні. Якби тоді це ж саме зробили із восьмим березня, першим, другим та дев’ятим травня, про це теж вже ніхто і не згадував. Тоді цього не зробили — злякались. Бояться і досі, хоча боятися вже ніби немає чого. Бо раніше для побоювання було дві причини. Перша — незадоволені виборці, які можуть не проголосувати за владу, що скасувала вихідні на чужі для нас свята. Друга — гнів московських сусідів, які могли за це не дати нашій владі наживатися на махінаціях із газовою трубою. Або знизили б розмір цієї наживи. Про вірогідну війну тоді ніхто й не думав. Тепер думати пізно — «брати» з півночі щодня вбивають українців, нищать наші міста і села не в останню чергу тому, що вважають нас «нєдодєланимі». І в чомусь мають рацію. Ми ж святкували перемогу «красной армії»? Святкували! То значить, мали цю армію зустрічати з хлібом-сіллю! Ну, це вони так думали. А що думали ми? Ну нехай із цим дев’ятим травня, яке, як я розумію, в Україні тепер не святкуватимуть років зо двісті. А що робити із першим травня — «днем праці»? Хто і що у нас цього дня святкує чи відзначає? Відповідь — ніхто і нічого! То навіщо тоді аж два вихідних? Щоб картоплю саджати не у неділю? Вже чую заперечення, мовляв, цей «день праці» відзначають вихідним ще кілька десятків країн. Справді відзначають. Але лише одним вихідним і далеко не всі країни. У Європі цей день є днем протестів і боротьби за права. Хто у нас за останні сто років проти чогось протестував першого травня? Ніхто і ніколи! То навіщо нам таке свято? Як на мене, то усі ці травневі вихідні, що поступово стали травневими «канікулами», потрібні насамперед державним службовцям та бюджетникам. Ті, хто щось робить сам, вихідні має не тоді, коли це оголошено урядом, а коли вважає за потрібне. Вже понад двадцять років частина українських підприємців не відпочиває на травневих «канікулах», аби не втрачати заробіток. Гадаю, що якби оці «канікули» у травні скасували двадцять чи десять років тому, ніхто б не мав нічого проти. Але додумались до цього у нас лише тепер і теж не до кінця. Нехай — не до цього тепер, війна надворі! Але мені чомусь здається, що після війни у нас будуть зовсім інші свята, і ми будемо ці дні справді святкувати, а не просто байдикувати в офіційно оголошені вихідні. Коли саме ми відзначатимемо наше головне свято — перемогу над росією — поки не знає ніхто. Але відзначатимемо точно!
