Вже понад тиждень вітчизняні журналісти, блогери та інші «володарі думок» голосно обурюються з приводу насильства, вчиненого київськими поліцейськими щодо підлітків, які голосно «слухали музику» з переносних колонок.
Поліцейські, звичайно, казли! Ні щоб підійти до тих підлітків та ввічливо пояснити їм їхні права, намагаючись перекричати куплети із суцільних російських матюків, які тепер чомусь називають «музикою». Так і уявляю собі цю картину! Власне, уявляти нічого не треба. Просто згадати про давні й не дуже давні часи, коли відносини підлітків із поліцією, яка тоді називалася інакше, але була така сама, були приблизно такі ж. І все завжди закінчувалося однаково. Коли зухвалих та безстрашних пацанів раптом скручували міцні руки сільського дядька, який після армії вдягнув ту саму форму, ці сміливці раптом ставали беззахисними неповнолітніми. І замість багатоповерхових матюків, якими вони щойно покривали навколишній простір, від них чулося дитяче скиглення: «Дядєнька, пустіть, мнє больно, я больше нє буду!». Різниця лише в тому, що тоді люди не носили у кишенях телефони з відеокамерами, і це знущання над беззахисними підлітками не облітало усю країну через соцмережі. А тепер уявіть, що ви не поліцейський. І навіть не добре фізично підготовлений здоровань. А просто пересічний громадянин, який сам або з жінкою чи дітьми йде собі й нікого не зачіпає. І вам назустріч рухається зграя підлітків із колонками, з яких на вас навалюється купа децибел «музичних» матюків. Що робити? Киянин, котрий викликав у такій ситуації поліцію, яка, у свою чергу, грубо скрутила «беззахисних любителів музики», прославився як ледве не бандит. Як на мене — інакше поліцейські казли діяти не могли. Тому що інакше з такими не можна. Бо нормальні діти російських матюків із колонок голосно не слухають. Роблять це тихо, щоб ніхто, окрім них, не чув. І вимикають, коли бачать, що поруч дорослі. Це для їхнього віку нормально. А проти тих, хто старших не поважає, є лише один метод — скрутити боляче, аж поки не почуєш «Дядєнька, пустіть!».