Дія «Квесту» розгортається в США і СРСР у 1920-1930-і роки. Чекісти викрадають мозок видатних людей по всьому світу. Вчені в секретній лабораторії роблять з них «витяжку геніальності». Щоб колоти в мозок Сталіна і наділити його надприродними здібностями. Про це дізнаються американці. І відправляють у Москву вчених-розвідників. Завдання — викрасти чарівний екстракт. Щоб Сталін не був таким розумним, а «совєти» не навчилися штучно виводити геніїв. Здавалося б, фантастика. Але насправді сюжет роману грунтується на реальних подіях.
Дія «Квесту» розгортається в США і СРСР у 1920-1930-і роки. Чекісти викрадають мозок видатних людей по всьому світу. Вчені в секретній лабораторії роблять з них «витяжку геніальності». Щоб колоти в мозок Сталіна і наділити його надприродними здібностями. Про це дізнаються американці. І відправляють у Москву вчених-розвідників. Завдання — викрасти чарівний екстракт. Щоб Сталін не був таким розумним, а «совєти» не навчилися штучно виводити геніїв. Здавалося б, фантастика. Але насправді сюжет роману грунтується на реальних подіях.
Пантеон мудреців На початку ХХ століття досить популярною була ідея виведення людей з надможливостями. Заради цього одні радянські вчені проводили навіть експерименти зі схрещування добровольців з мавпами (знамениті дослідження професора Іллі Іванова, які проводилися за розпорядженням Леніна. — Ред.) — хотіли вивести сильних і спритних солдатів. Інші шукали способи вивести геніїв. Для балансу. Але потрібен був якийсь зразок для наслідування. І він знайшовся. У 1924 році помер Ленін, якого більшовики вважали найбільшим мислителем в історії. Винятково для розгадки секрету його розуму і порівняння його звивин зі зразками інших видатних особистостей уряд створив Інститут мозку в Москві. Згодом при ньому з’явився «Пантеон мозку видатних людей», в якому почали збирати і вивчати звивини інших померлих геніїв. Правом «на розкриття й одержання мозку видатних особистостей», де б вони не проживали, був наділений особливий комітет при Пантеоні. Операції з вилучення дорогоцінної сірої речовини довіряли спеціальній бригаді патологоанатомів, за якими наглядали чекісти. Інститут мозку Російської академії медичних наук (РАМН) існує й донині. Там дотепер у спеціальних колбах зберігаються кілька десятків гідних зразків. Серед них — мозок Горького, Дурова, Калініна, Луначарського, Маяковського, Мічуріна, Павлова, Станіславського, Ціолковського. До речі, мізки багатьох нобелівських лауреатів зберігаються в закордонних медичних центрах, наприклад, в Університеті Онтаріо.
Добрий доктор Айболить Завдяки Пантеону з’явилася навіть нова наука — еврологія, яка вивчає обдарованість. А разом з нею й мережа наукових установ, зайнятих пошуками «речовини геніальності». При Інституті експериментальної біології АН СРСР було створено Російське євгенічне товариство. Там намагалися знайти закони спадкування таланту. Фахівці московського Інституту експериментальної ендокринології, до складу якого входив знаменитий Сухумський розплідник мавп, шукали способи підвищення інтелекту, стимулюючи різні ділянки мозку тварин. Подібні інститути було відкрито в Європі і США. Усією цією армією вчених командували і фінансово підживлювали сильні світу цього: у СРСР — партійна еліта, на Заході — банкіри. Саме вони найбільше були зацікавлені в успіхах еврології. Адже щоб керувати, потрібні вічно молоді, здорові й талановиті мізки.
Хто ж були ці першопрохідники? Один з головних героїв Акуніна — академік, директор Пантеону мозку Петро Іванович Громов. Добрий доктор Айболить. Як древній алхімік, він зі шматочків мозку покійного Леніна з допомогою агрегата, який нагадує самогонний апарат, одержував дорогоцінні краплі «екстракту геніальності». Кожні два дні особисто відвозив їх у Кремль. І вколював у мозок Сталіна. Портрет Громова в основному списано з академіка АМН СРСР Миколи Семашка: та ж сива гостра борідка, той же погляд примружених очей. Навіть їхні дати народження майже збігаються. Семашко познайомився з Леніним у 1906 році у швейцарській еміграції, зі Сталіним — у 1918-му, уже займаючи посаду наркома охорони здоров’я РСФСР. За станом здоров’я Леніна стежив до останньої хвилини. Курирував роботу особистих лікарів Сталіна. І, як ніхто інший, був обізнаний про результати в галузі еврології, оскільки керував Інститутом мозку і Пантеоном. Міг і сам щось винайти. У всякому разі історики дотепер дивуються деяким — нехай навіть тимчасовим — чарівним перетворенням, які сталися з правителями нашої країни на схилі років.
Дива з Леніним і Сталіним Незважаючи на майже смертельне ураження мозку, Ленін читав газети, цікавився подіями і навіть їздив на полювання. «Він повинен був бути справжнім «живим трупом», практично нерухомим, не здатним мислити, говорити і навіть бачити, — пише старший науковий співробітник Інституту історії України Володимир Горак. — Ще більш дивний факт: в останні півроку свого життя його здоров’я настільки покращилося, що лікуючі лікарі всерйоз заговорили, що влітку 1924 року Ілліч повернеться до партійної і державної діяльності». Те, що Леніну нічим було думати, доводить і наявність у мозку порожнеч, наповнених рідиною (кісти), які утворилися в результаті розсмоктування омертвілої мозкової речовини. Про це свідчить академік РАМН, у минулому працівник лабораторії при Мавзолеї, нині директор НДІ фізико-хімічної медицини Юрій Лопухін. Не менш фантастичні зміни відбулися і зі Сталіним, коли він став генсеком ВКП(б). На п’ятому десятку життя в нього — людину, яку всі звикли вважати посередністю, — ніби вселилася якась невичерпна сила. Виявилося, що він має феноменальну пам’ять і надприродну працездатність. Він не спить ночами, рідко хворіє, робить тисячу справ одночасно і майже ніколи не допускає помилок. Наявні ознаки сплеску всіх життєвих сил організму. Але від чого помер горець, дотепер незрозуміло. Офіційно — від гіпертонії. Але як стало відомо лише кілька років тому при розсекреченні кремлівських архівів, при розтині жодних ознак крововиливу в мозок не знайшли. Був ушкоджений шлунок. Одна з безлічі версій — від отрути кураре, яку добувають з південноамериканських рослин. Але після такої отрути вмирають протягом години. Сталіна ж нудило чотири дні. Може, Генералісимус переборщив з екстрактом, відчуваючи швидкий кінець? Американського мільярдера у романі Акуніна — найбільшого у світі філантропа і спонсора багатьох університетів і клінік, який відправив до нас шпигунів за «еліксиром», звати Джей Пі Ротвеллер. Тут навіть ворожити не треба про прототип героя. Це явно Джон Девісон Рокфеллер, перший нафтовий мільярдер в історії людства. Він заснував найбільші американські наукові установи з лабораторіями нейрофізіології мозку і геронтології. Рокфеллер особисто ознайомлювався з усіма результатами новітніх медичних розробок, які обіцяють вічну молодість. Оскільки поставив завдання прожити не менше 100 років у здоровому розумі й пам’яті. Учені не даремно їли хліб щедрого спонсора: Рокфеллер до останньої хвилини не залишав керівної посади. І до столітнього ювілею не дотягнув всього два роки.
Ейнштейн у колбі Є, звичайно, підозри в тому, що вчені таємно створили якийсь чарівний еліксир. Небагато, для сильних світу цього. Але якщо вірити офіційним даним, то вся гігантська робота, пророблена на початку ХХ століття з пошуку «речовини геніальності», не увінчалася успіхом. Ученим так і не вдалося з’ясувати, від чого все-таки залежить інтелект людини. Більше того, виявилося, що звивини покійних талантів нічим не кращі, ніж у звичайних людей. Всі інститути поступово згорнули роботи з еврології, зайнявшись більш приземленими проблемами. Але... раптом випадково знайшовся мозок Ейнштейна, який у 1955 році викрав патологоанатом Томас Харвей. Професор Університету Гамільтона (Онтаріо) Сандра Вітелсон, вивчивши отримані зразки, зізналася: «Ніколи не зустрічала нічого схожого в інших людей». Непомірно великою в Ейнштейна виявилася так звана Sylvian fissure — борозна, яка розділяє скроневу і тім’яну частини. Вона розрослася так, що змінила розміри і місце розташування інших ділянок мозку. Це рівносильно тому, ніби в людини брови розташовувалися не над очима, а під ними. Величезною виглядала і ділянка мозку, яка відповідала за тривимірне сприйняття і математичну інтуїцію. Більше, ніж у звичайних людей, у Ейнштейна було гліальних клітин, які беруть участь у процесах запам’ятовування.
П’ять елітних хвороб У живих талантів учені знайшли й інші знаки геніальності — «стигми», як вони їх називають. Наприклад, дуже щільне розташування клітин мозку в префрональній корі, яка відповідає за навчання. Або знижений вміст однієї з амінокислот. Або потовщені передні скроневі частки, велика кількість нервових зв’язків, висока швидкість передачі імпульсів. Академік Наталія Бехтерєва знайшла зону пригнічення геніальності, яка у звичайних людей перешкоджає і появі, і реалізації нестандартних ідей. А в геніїв ця зона «зламана». Професор Володимир Ефроімсон виявив п’ять стимулюючих роботу мозку хвороб: подагра (підвищений рівень сечової кислоти в крові), синдром Марфана (часті великі викиди адреналіну), синдром Морріса (підвищений вміст статевих гормонів — андрогенів), маніакально-депресивний психоз і гігантолобія. Як правило, генії страждали на яку-небудь з них. Або декілька відразу. Є й інші фізичні відхилення. Наприклад, у людини-лічильника Кіма Піка із Солт-Лейк-Сіті, прототипу героя Дастіна Хоффмана у фільмі «Людина дощу», права і ліва півкулі мозку не розділені, а становлять єдиний блок. Можливо, завдяки такій унікальній будові Пік зумів запам’ятати понад 9 тисяч книжкових томів. Його навіщось досліджують фахівці НАСА. Нині, щоб знайти «стигми», не треба виймати мозок. Побачити їх дозволяють томографи. Але не більше. Отримані знання неможливо поки застосувати на практиці. Невідомо, що з ними робити. Незрозуміло й те, наскільки анатомія мозку визначає здібності людини і як «конкурує» із впливом середовища, в якому та живе. — Прорив у вивченні феномена геніальності відбудеться, скоріше за все, в галузі генетики, — вважала академік Наталія Бехтерєва. Це припущення вона зробила на основі відкриття першого гена інтелекту — усього їх повинно бути кілька. Роберт Пломін, професор генетики поведінки Інституту психіатрії в Лондоні, вивчаючи групу молодих людей з дуже високим коефіцієнтом інтелекту (IQ = 160), знайшов: у їхніх генах незмінно повторюється той самий фрагмент — IGF2R у 6-й хромосомі. Майже у всіх вундеркіндів він виглядав інакше, ніж у менш обдарованої молоді з контрольної групи. Схоже, що рано чи пізно вчені повернуться до ідеї вивести «нових людей», про що так мріяли більшовики в далеких двадцятих. Генна інженерія нині на підйомі. Разом з нейрофізіологією. Вони обов’язково зустрінуться...
Брежнєву кололи стовбурні клітини За словами академіка НАН України, директора Інституту проблем кріобіології й кріомедицини Валентина Грищенка, Брежнєву кололи в останні роки його життя препарати, які щойно з’явилися, на основі стовбурних клітин, які називали «еліксиром безсмертя». Їх одержували з кісткового мозку. Теоретично ця клітинна терапія повинна була стимулювати всі захисні сили організму й омолоджувати його. На практиці вона лише підтримувала вождя, який ослаб від вживання величезної кількості транквілізаторів. На таблетках Леонід Ілліч сидів як наркоман. Також Брежнєв приймав відомі нині в усьому світі скипидарні ванни, які також служили ефективним засобом боротьби і з хворобами, і зі старінням. Їх придумав ще в 1920-х роках особистий лікар Леніна Олександр Залманов. Можливо, радянському лідеру допомагала продовжити життя й цілителька Джуна. За її словами, вона «усувала патологічні процеси, лише доторкаючись до ураженого місця». А одного разу після інсульту навіть «воскресила» вождя, лише зробивши кілька помахів руками. На подяку за свій чудесний порятунок Брежнєв допоміг їй одержати квартиру на Арбаті.
Єльцина стимулювали біоенергією Єльцина теж, як і Брежнєва, вирішили підтримати клітинною терапією, коли йому стало зовсім погано, — наприкінці 1990-х. І вже в 2002 році він вперше з’явився на публіці помолоділим років на десять. Те, що Борис Миколайович проходив курс лікування клітинною терапією, підтвердив прес-секретар лабораторії імунології Наукового центру акушерства, гінекології і перинатології Андрій Бредихін. — Його лікуючим лікарем був наш керівник лабораторії, професор, член-кореспондент РАМН Геннадій Сухих, — повідомив нам Бредихін. — У нас і тепер багато пацієнтів з Думи, міністерств... Але хіба хто в цьому зізнається? Крім цього, Єльцин підтримував своє здоров’я з допомогою біоенергетичного шолома. За свідченням очевидців, Єльцин користувався послугами професора Георгія Степанова, доктора медичних наук, одного з основоположників вітчизняної мікрохірургії, лауреата Державної премії СРСР, який захопився нетрадиційною медициною. Учений розповів «Комсомолці», як у 1998 році їздив у Сочі лікувати Бориса Єльцина біоенергетичним шоломом власного винаходу — такою короною з металевими прутиками. Вона була потрібна професору для того, щоб передавати пацієнту свою біоенергію. А той нібито сприймав її, одягаючи шолом на голову. Лікувальні сеанси особисто контролював академік РАМН, директор Центру інтенсивних технологій освіти Сергій Миронов. Професор Степанов запевняє, що його шолом дуже допоміг Єльцину. Адже через півтора року після перших сеансів Борис Миколайович різко пішов на поправку.
