Герой Савур-могили комбат Капінос: "Україна потребує сильної політики. Досить програвати"

Усе має свої плюси. Навіть війна. Через біль і втрати приходить очищення. Через перемоги — натхнення. Через масовий героїзм наших воїнів зміцнюється наша віра в себе та в Україну. Комбат Микола Капінос — один з героїв цієї війни. Саме він, рівнянин, був командиром зведеної батальйонної групи, яка взяла Савур-могилу. Каже, що пам'ятає цей останній із чотирьох штурмів у деталях. Кожну його мить, усе, що відбувалося. Але виділяти якийсь один епізод не хоче і не може. Надто вагомим був той штурм, надто важким. Надто багато людей полягло під тою горою і тоді, і до штурму, і вже після нього.

— Як ви сприйняли доручення взяти на себе командування та організувати вирішальний штурм? — Ми вже стільки людей положили під тією горою, стільки сил віддали, що не могли відступати. Хоч і розуміли: в такий бій мають іти лише добровольці. Ті, хто не спасує, не відступить. — І люди погоджувалися? — Усі, на кого розраховував, погоджувалися. Загалом у штурмі брали участь зведений батальйон 51-ої бригади, зведений батальйон 25-ої окремої аеромобільної бригади і група Темура Юлдашева ("Тренера"). У кожному підрозділі пояснив план штурму — як саме будемо діяти, які завдання стоятимуть перед кожною групою. Люди побачили, послухали, зрозуміли… Навіть генерал один пішов добровольцем, і полковник. Така вже злість була у всіх. Так хотіли ми ту Савур-могилу взяти. — То ви командували генералом? — Це все умовності. Ми здійснювали спільне керівництво, просто відповідав за все я. Зрозумійте, на війні, особливо в таких ситуаціях, коли люди практично йдуть на смерть, там субординація уже інакша: там ви разом ховаєтеся в каналізаційний колодязь, і разом ідете в бій; п'єте з однієї фляги і курите одну сигарету. І з генералом, і з солдатом. — Там ви і з Темуром Юлдашевим познайомилися? — Ні, у тому штурмі він керував однією з груп, бо проявив себе як герой ще раніше. Темур — луганчанин, появився у мене без зброї ще з кількома своїми хлопцями. Уже тоді казали, що він був у полоні, вирвався, але коли я побачив його у боях там, під Савур-могилою, то зрозумів, що це справжній воїн і патріот України, яких мало. — Є надія, що він не загинув? — Уже після мого поранення і операції, коли мене перекинули до Рівного, то стало відомо, що Темура убили. Наче снайпер. Але мої бойові товариші вірять, що Темур живий. Побачимо. — Вас висунули кандидатом по м. Рівному на виборах до ВРУ, однак ви не лишилися тут, а поїдете на схід. Чому? — Армія — складний організм. Загальний бойовий дух підтримують ті, хто не ховається за спинами інших, однак такі й вибувають, як правило, першими: гинуть, отримують поранення. Тому зараз ми збираємо всіх, хто був поранений, проходив лікування, але відчуває себе готовим повернутися в стрій. Збираємо, щоб разом повертатися у нашу частину. Ми зараз потрібніші — там. — Ваше ставлення до Мінських домовленостей. Буде мир? — Ми всі хочемо миру, але, як більшість військових, я завжди виступав за введення військового стану. Ще у червні чи липні. Упевнений, і втрат було б менше, і результат на сьогодні був би зовсім іншим. Тепер ми погоджуємося на мир та на умови Путіна. Але де цей мир? Поки бачимо, що обстріли та бойові сутички не припиняються. — Президент каже, що ситуація на сході "не має військового вирішення". Прокоментуєте? — Не мені — кадровому офіцерові — коментувати Головнокомандувача. Доля війни вирішується не тільки на полі бою. Діє комплекс факторів: політичних, економічних, морально-психологічних, інших. Якщо ми приймаємо, що військового рішення не існувало в принципі, то чому допустили таке масове кровопролиття і справжню війну з застосуванням "градів", "ураганів", авіації та бронетехніки? Хто за це відповість? — Хто? — Очевидно, відповідати мали б ті політики, які ухвалювали неправильні рішення, що призвели до війни. Бо це ті самі політики, які не хотіли потім називати війну війною і не давали її нормально проводити. Це думка, яку ви почуєте від багатьох військових. — Допускаєте, що військові чи добровольчі батальйону можуть спробувати почати новий Майдан? — Ні. Не уявляю як кадрові військові можуть піти на якісь протиправні дії. Добровольчі батальйони — про них важче говорити, але думаю, що і вони ні до яких бунтів вдаватися не будуть. Просто, шкода, що стільки людей загинуло. Шкода надій, шкода України. І що буде далі? — Ваш прогноз? — Нас чекає дуже складний період. Період, який вимагатиме від України сильної політики в усіх напрямах. Сильної економічної політики, сильної регіональної політики, сильної міжнародної політики. На жаль, я не бачу поки, щоб розуміння цього перемагало. — А що перемагає? — Піар, напевно. Сум'яття… Важко чекати сильної політики від тих, хто її не демонстрував, коли вона була потрібна. Одразу після обрання президентом Порошенка вірилося, що він візьме ситуацію в Україні під контроль. Люди цього чекали від нього і підтримали б його, але він обрав інший курс. У результаті ми втратили час і потрапили в ситуацію, з якої тепер важко знайти достойний вихід. Реальної допомоги від Заходу також не отримали: ні фінансової, ні військової. Це все, як на мене, — ланки одного ланцюга. — Що пропонуєте? З якими ідеями підете на вибори? — Ви знаєте, що я — безпартійний, але мою кандидатуру висунула міська організація "Батьківщини". Це була ініціатива Галини Кульчинської, і я дуже вдячний всім, хто мене підтримав. Головним для мене є питання армії. Переконаний, що саме через реформу і побудову боєздатних збройних сил Україна здатна вирішити більшість своїх проблем. Бо інвестиції в армію — це інвестиції в науку, в промисловість, в інженерну справу: у нові технології та додаткові робочі місця. Також переконаний, що Захід мав би набагато активніше допомагати Україні, а ми мали б жорсткіше ставити відповідні вимоги перед Заходом. І Майданом, і Революцією, і тими жертвами, що їх зазнала Україна, ми заслужили на зовсім інше ставлення до себе. — Скажіть, а, можливо, зараз комбату не місце в парламенті? — Чому? Гадаю, що комбати навели б порядок в Україні швидше, ніж бізнесмени від політики. Кажуть, що на 70% склад ВРУ не зміниться. Оберуть тих самих. Як тоді змінити Україну, якщо долю її вирішують одні й ті ж люди, які просто перебігають із партії в партію, щоб лишатися при владі? Результат їхньої роботи ми бачимо. Навпаки вважаю, що кадрові військові, ті, що пройшли через реальні бої, втрачали людей, бачили, що реально відбувається в зоні АТО, мали б зараз прийти до Верховної Ради і спробувати щось змінити. Бо війна ця показала всю суть українських проблем. Ми не можемо далі йти шляхом поразок, зубожіння та невдач. Майдан перемагав не для того. — А знань вам вистачить? — Гадаю моєї освіти, знання людей і життя буде цілком достатньо, щоб голосувати — правильно: в інтересах України та українського народу. Хитрувати і торгувати мандатом не стану. Лобіювати власний бізнес не буду, бо в мене його нема. Усе, що можна буде зробити для міста, зроблю і буду завжди відкритим до рівнян. Думаю моїх компетенцій для парламенту вистачить. — Вважаєте, що зможете перемогти? — Маю таке відчуття, що перемога буде за нами. Хоча сили нерівні, і грошей за мною ніяких нема, і в міської організації "Батьківщини" ресурсів небагато, але я чомусь вірю, що з Божою поміччю ми таки — переможемо. — Успіхів вам! — Дякую! Усім нам — успіхів і перемог! P. S. Ця розмова відбулася 15 вересня. А наступного дня Микола Капінос разом зі своїми бійцями, які також після поранень лікувались у госпіталях, вирушив на схід.

Довідка РВ

Капінос Микола Михайлович — командир батальйону 51-ої ОМБР. Народився 3 листопада 1975 року в селі Буща Дубенського району Рівненської області у родині військового. У 1992 році закінчив 11 клас СШ №6 та вступив до Одеського вищого військового об'єднаного командного училища. У подальшому проходив службу на офіцерських посадах в Збройних силах України від командира взводу до командира окремого батальйону. Брав участь в миротворчих місіях. Незаконно звільнений з лав Збройних сил за режиму Януковича у серпні 2013 року. Активний учасник Майдану та Революції Гідності. У травні 2014 року мобілізований до лав Збройних сил України та призначений командиром першої батальйонної тактичної групи 51-ї бригади. Пройшов бойовий шлях від Маріуполя та Новоазовська до взяття під його командуванням висоти Савур-могила 8 серпня ц. р. 12 серпня зазнав осколкових поранень, був прооперований і проходив лікування у Рівному. Висунутий кандидатом у народні депутати на виборах до ВРУ по м. Рівному. Незважаючи на можливість залишитися у Рівному, відбув із бойовими товаришами в розташування своєї військової частини. Одружений, виховує двох доньок.