Сни про війну мандрівнику і науковцю Ростиславові Шикулі снилися давно. Тільки уявляв, як воює в Колумбії, а поїхав — на схід України. На Донбас вирушив у складі Національної гвардії. Повернувшись у 20-денну відпустку у Рівне, не знімав військової форми. В ній приходив і до МЕГУ ім. Академіка С.Дем'янчука, де викладає і зберігає свою унікальну колекцію біологічних експонатів, привезену з мандрів.
— Екзотичною вашу останню мандрівку не назвеш, а от небезпечною — точно. Самі вирішили поїхати на схід України?
— Мій батько був військовим, служив у Афганістані. Мріяв, щоб я реалізувався як військовий. І я ним став. На схід поїхав добровольцем. Все літо просив у військкоматі, аби прийняли до армії. Ввічливо казали: "Ми вам подзвонимо". Не дочекався і записався до Національної гвардії. Тримали оборону територій села Попасне, що на Донбасі, а також навколишніх сіл.
— В університеті як сприйняли ваше рішення поїхати у зону АТО? Знаю, що по поверненні студенти зустрічали вас як героя...
— В інституті питали, хто ж буде зоологію викладати, наглядатиме за музеєм, проводитиме екскурсії... Я не розумію, як можна бути в країні, де ведуться бойові дії, і не стати на її захист! Це не просто конфлікт, а можливість довести, що ти патріот. І якби кожен чоловік прийняв рішення піти воювати — війна давно закінчилася б. Але мушу визнати, жодного інтелектуального розвитку на війні немає. Люди там тупіють. Особливо ті, що займаються наукою чи серйозними справами. Я казав, що перетворився на тварину: їм, сплю та виконую бойові завдання. Це при тому, що і там старався вивчати місцевість. Хлопці, якщо знаходили цікавих комах, приносили до моєї палатки, називали — доцент.
— Ви і до цього бували в небезпечних для життя умовах, подорожуючи. Що допомагало виживати?
— Найнебезпечніша країна — Колумбія. Мені не раз снилося, що у Венесуелі виводжу бранців з-під обстрілів. Тільки реалізовувати побачене уві сні почав на території України. Як інструктор з виживання, знаю, як поводитися в небезпечних ситуаціях. У воєнний час це відрізняється лише тим, що на тобі зброя. Виживати ж треба, і не важливо, чи ти в диких умовах Колумбії, чи на сході України. Війна у нас — нестандартна, тож небезпека вища у сотні разів. Мені завжди допомагають знання дикої природи, слух, зір. Людей я теж сприймаю як тварин, тільки ворожих.
— Зі сходу привезли якісь трофеї?
— Звичайно. Привіз шматок "граду", яким стріляли по нашому автомобілю, багато куль, кільце від гранати, сигнальні ракети, каску сепаратиста. А ще осколок, який залишився на сидінні автомобіля. Коли знайшов його, він був ще гарячий. Якби в той час знаходився на сидінні, він би в мене влучив. У нас в університеті є Музей миру. Віддам частину експонатів туди.
— Ви — мандрівник зі стажем. Рахували, в скількох країнах побували?
— Спочатку рахував, а потім перестав. Для мене важлива не країна, а природна зона. Жив у джунглях, пустелі, у горах, біля підніжжя вулканів, серед океану, на багатьох морях. Бачив дикі острови — Яву, Суматру, Борнео, Балі, Комодо, Сінгапур. Останніми відвідав Еквадор, Гаяну, Венесуелу, Бразилію, Галапагоські острови. На Галапагоських островах вивчав найбільших у світі слонових черепах. А ще акул, кальмарів.
— Першу поїздку пам'ятаєте?
— Звичайно. Мені було п'ять років. Батька по службі занесло на Крайню Північ. Звідти привіз морську зірку з Баренцового моря. Це був мій перший трофей.
— Очевидно, з вами траплялися цікаві історії. Поділитеся?
— Колись в Південній Америці хотів сісти на пеньок, а сів — на змію. Одного разу попросив, щоб місцеві спіймали черепаху, щоб з нею сфотографуватися — вони ж її зварили, думали, хочу з'їсти. В Амазонії якось під час сну злякався, що шкребеться в палатку ягуар — а виявилося, що це прийшов на запах кокоса, який їв напередодні, гризун капібара. Потім я з ним сфотографувався на згадку.
Проте найстрашніші історії, як правило, трапляються не з тваринами Найгірше, коли в небо піднімається літак, а в кишені — 7 доларів. Так було на Еквадорі. Довелося домовлятися з керівником аеропорту, щоб мене пересадили в літак. Щоб долетіти тоді до України, мені треба було здійснити чотири пересадки. Ще, пригадую, як під час перельоту на Галапагоські острови у мене забрали експонати — голову черепахи та череп акули. Виявляється, там за такі речі саджають до в'язниці.
— А які цікаві обряди спостерігали?
— О, обряди — найрізноманітніші! Деякі — поза межами ввічливості, моралі, статевої субординації, взагалі будь-яких цивілізаційних законів. Але якщо аналізуєш їх через призму науки, то можна зрозуміти, чому так чинять. Скажімо, в деяких племенах Південної Америки, Африки, у чукчів гостеві пропонують дівчину на ніч. Якщо відмовите — образите господаря. У Південній Америці є обряд, коли гостю дають випити спеціальну алкогольну рідину із соком пальми. Напередодні, щоб вона забродила, туди жінки плюють. Якщо не скуштуєте кілька ковтків — це те саме, що в українській хаті не випити з господарем.
А от в Південній Америці вживають рослинні стимулятори. Вірять, що отримують від цього силу. Щоби передбачити погоду, гадають на кістках курей, ящірок. Насправді вони, можна сказати, "грають у лотерею".
— Вашим науковим знанням в екзотичних країнах дуже дивувалися?
— В Індонезії та Південній Америці вважали за шамана. Навіть пропонували залишитися.
— Люди вам де найбільше сподобалися?
— Взагалі туристів сприймають як мішок з грошима. Щоб не потрапити в халепу, потрібно знати мову, вивчати місцеву культуру. Найбільше мені не сподобалися азіати. Вони говорять одне, а роблять інше. Обманювали в Індонезії, Сінгапурі. Найбільше до вподоби нецивілізовані люди. Вони не тримають камінь за пазухою. Як правило, цивілізація псує людей.
— Не бувало, що розчаровувалися, коли приїжджали в якусь країну, вже маючи про неї конкретне уявлення?
— З погляду природи — ні, а людей — так. Я науковець, неперевіреної інформації не сприймаю. Якщо хтось писав, що в конкретному місці можна знайти рідкісного жука — знаходжу його. Наука чітка і конкретна. Вона не розчаровує, а вдосконалює і дивує.
— Дорого обходяться подорожі?
— Головне — зібрати 1000 доларів на авіаквитки, а вже на місці вам вистачить двох сотень. Там все копійки коштує. Візи в екзотичні країни теж не треба. Летиш дешевше в 5-10 разів, аніж з допомогою турагентства, але навколо ніхто не крутиться, не допомагає. Інколи на кордоні треба списати кілька сторінок, аби пояснити мету поїздки. Для цього маю електронний перекладач на 20 мов.
— Які найбільш екзотичні тварини вам зустрічалися?
— Піраньї, літаючі собаки, риба пила, річкові скати, краби, дельфіни, літаюча риба, броненосець...
— По приїзді поповнюєте колекцію не тільки експонатами, а й фільмами, які самі знімаєте. Конкуренцію закордонним не хочете скласти?
— Я єдиний у Західному регіоні працюю в цьому напрямі. Вже відзняв шість фільмів, які конкурують з "National geographic" та "National planet". Але досі не маю всеукраїнського визнання як науковця. Маразматична ситуація, коли можеш зняти фільм українською мовою і продати, а країні, виходить, це не потрібно. Натомість отримував пропозиції працювати з-за кордону. Запрошували в Німеччину, Канаду, Польщу. Там цінують фанатів.
— На колекцію вашу колекціонери не зазіхали?
— Були пропозиції від поляків продати її за кордон. Але не можу ж я продати частинку своєї душі! Хоча кажу, поки в підручнику з біології не буде написано про такий орган, як душа, не повірю в її існування.
— Куди ще плануєте поїхати?
— Збирався цього літа до Австралії, а опинився — на сході України. Ось закінчиться війна і продовжу свої мандрівки.
