100-річний ювілей Амосова: що пам'ятають про нього його перші пацієнти

У хірургію він прийшов випадково. Перед війною, після Архангельського медінституту, Амосов мріяв займатися фізіологією, але в аспірантурі було місце лише для хірурга. Це і вирішило наперед його долю. А величезну лікарську практику і життєву закалку він отримав на фронті, де був головним хірургом польового пересувного госпіталю і в складних воєнно-польових умовах прооперував і врятував життя чотирьом тисячам солдатів.

Любов на століття

У хірургію він прийшов випадково. Перед війною, після Архангельського медінституту, Амосов мріяв займатися фізіологією, але в аспірантурі було місце лише для хірурга. Це і вирішило наперед його долю. А величезну лікарську практику і життєву закалку він отримав на фронті, де був головним хірургом польового пересувного госпіталю і в складних воєнно-польових умовах прооперував і врятував життя чотирьом тисячам солдатів. Хтозна, можливо, великого українця Амосова сьогодні вважали б великим росіянином, якби після війни в Московському інституті швидкої допомоги ім. Скліфосовського, куди він влаштувався працювати, у нього була можливість оперувати. Але хірургів там і без нього вистачало. А без практичної хірургії Амосов себе вже не мислив. Пізніше в автобіографії він писав: "Що найголовніше в житті? Напевно — хірургія. Якби можна було почати жити спочатку, я обрав би те ж саме". Щоб удосконалити свою хірургічну майстерність, Амосов влаштувався працювати у Брянську обласну лікарню, де щодня по багато годин стояв біля операційного столу. Найважливішою з усіх операцій була резекція легенів при абсцесах і туберкульозі. Методику її проведення Амосов розробив сам і за чотири роки прооперував хворих з таким діагнозом найбільше від всіх радянських хірургів. А в 1952 р. молодого хірурга-ентузіаста запросили працювати в Київський науково-дослідний інститут туберкульозу та грудної хірургії. Це був переломний момент, після якого Амосов поступово стає вузькопрофільним фахівцем — кардіохірургом. А Київ — його рідним містом. Тут він першим з українців почав лікувати вади серця хірургічним методом, першим у Радянському Союзі впровадив у практику метод штучного кровообігу. Потім — протезування клапана мітри, а пізніше першим у світі почав використовувати антитромбічні протези серцевих клапанів. До речі, перший з них, який увійшов в історію кардіохірургії, він власноручно зробив з нейлонової сорочки, купленої за два долари під час поїздки в США. У 2000 р. Амосов увійшов до першої десятки тих, хто визначав образ України в ХХ столітті. Кілька років тому ім'я Амосова занесено в народний рейтинг "100 великих українців". За злою іронією долі Амосов помер 12 грудня 2002 від обширного інфаркту. На жаль, кардіохірург, який врятував тисячі життів, своє серце врятувати не зміг.

Подароване життя

Коли в 1955 р. на базі 24-ї міськлікарні Києва на вул. Рейтарській, 22 відкрили першу в УРСР спеціалізовану клініку кардіохірургії, у багатьох сердечників республіки з'явилася надія на життя. На прийом до Амосова, котрий очолив цю клініку, мріяли потрапити багато хворих, сподіваючись на нього як на Бога. Серед перших пацієнтів Миколи Михайловича був і житель с. Збруч Хмельницької обл. Микола Алексєєв. Зараз йому — 72 роки. А тоді він був 16-річним юнаком. "Я був здоровим і спортивним, добре вчився, але в 15 років впав з дерева і сильно вдарився плечем, — згадує Алексєєв. — Потім почало нити і боліти серце. Лікарі в районній та обласній лікарні встановили діагноз — спайковий перикардит. Порадили поїхати в Київ до Амосова". Амосов підтвердив діагноз місцевих лікарів, похитав головою і сказав, що врятує хлопця тільки операція, інакше більше двох років він не протягне. Мама Миколи розплакалася, а сам він набрався мужності і тремтячим голосом сказав лікареві, що згоден. "Тоді операції на серці були дуже ризикованою справою, говорить він. — Кожен третій прооперований помирав. Було страшно, але і відступати було нікуди. Якби Амосов не сказав нам прямо, що дні мої, по суті, були пораховані, то хто знає, як би ми вчинили. Адже тоді не було прийнято говорити хворим про їхні шанси на життя. А Амосов так, як інші, не міг, він рубав правду-матку". Операція тривала 4,5 години під загальним наркозом, під час якої через розріз, зроблений між ребрами, видалили перикардну сумку. Алексєєв переніс її важко, була навіть клінічна смерть. Але лікарі витягли його з того світу і привели до тями. У лікарні він провів два тижні. У цей час у сусідніх палатах помирали деякі хворі. Найбільше Алексєєва вразила смерть "близьких сусідів" — 30-річного працівника кіностудії ім. Довженка та шестирічного хлопчика. Він і зараз не може спокійно згадувати про ті дні. Хвороба вибила Миколу зі звичної колії, на цілий рік він влаштував собі ліжковий режим. А коли з матір'ю поїхав на консультацію до Амосова, лікар трохи покартав його за лежачий спосіб життя і рекомендував більше рухатися і не захоплюватися солоною їжею. Втім, потім уточнив, що переїдати не потрібно ніяку їжу. Але якщо сильно захочеться чогось, нехай навіть солоного оселедця, то все ж можна збити апетит, але з'їсти не півкіло, а всього шматочок рибки. "Жили ми бідно, — продовжує Алексєєв. — Але мама все-таки зібрала якісь гроші і хотіла віддати їх як подяку Амосову. Але він жорстко і категорично відмовився. Коли він помер, я плакав". Успішна операція на серці подарувала тезці великого лікаря — теж Миколі Михайловичу — ще 56 років життя. Ці роки не минули даремно — він навчався, працював у школі, був у своєму рідному селі головою сільради, виростив двох дітей, дочекався онуків і правнуків. Але ніколи не забуває, що всім зобов'язаний Амосову — своєму рятівнику.