Суддя у відставці Олександр Коробов: "Із суддів суспільство зробило монстрів, які тільки й думають про хабарі"

2134 0

Ми у соцмережах:

Суддя у відставці Олександр Коробов:

За десятки років роботи суддею Олександр Коробов, який восени минулого року вийшов у відставку з посади судді Апеляційного суду Рівненської області, оголосив кілька виправдувальних вироків і жодну людину не засудив до смертної кари. Водночас скасування смертної кари у нашій країні він вважає помилкою. Суддя у відставці впевнений, що не корупція є головною проблемою суддів — проблеми є у рівні професіоналізму, вмінні аналізувати. Проблемним є й питання принциповості суддів.

— У 1973 році я закінчив Харківський юридичний інститут за фахом "юрист". І зараз вважаю, що кожен випускник цього факультету може працювати в міліції, прокуратурі чи в суді, тобто вузька спеціалізація не потрібна. Її ввели для збільшення викладацьких посад та кількості студентів. На жаль, якість підготовки від цього не поліпшилася. Хто викладає в тих численних університетах, які повідкривалися в останні роки? Колишні дільничні викладають цивільне право, ставлять оцінки за плату? Ось така і якість навчання. Нинішня система тестування для майбутніх суддів — теж невдалий спосіб добору. Він не дає можливості визначити здатність до логічного мислення, до аналізу та вміння робити правильні висновки. Ніяк не враховуються також особисті дані претендента, тобто наскільки майбутній суддя розумний, досвідчений і професійно підготовлений. А до тестів — будь-яких — завжди можна підготуватися, це механічний добір за формальними критеріями. Я довгий час був головою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, яку ліквідували кілька років тому. Кожному, хто потрапляв на комісію, пропонував написати проекти основних документів, які щодня складають судді. І декотрі по кілька разів переробляли завдання. — Але стати суддею в наш час дуже непросто… — Раніше, на мою думку, добір був набагато ретельніший. Я після інституту потрапив на роботу традиційно — в міліцію слідчим. Поїхав у Сарни, бо там обіцяли швидко дати квартиру. Але робота судді є вищим щаблем в професійному зростанні, і вже через три роки подав в управління юстиції заяву, що хочу працювати суддею. Воно тоді було невеличке, всього кілька осіб працювало, але, вважаю, значно ефективніше, ніж теперішні управління з роздутими штатами. На той час у Корецькому райсуді суддя йшов на пенсію, тож якесь корецьке підприємство, за тодішнім порядком, висунуло мене кандидатом у судді. Я мав їздити по району і зустрічатися з людьми. Це нагадувало теперішню агітацію, яку проводять кандидати в депутати, але без змагання. А невдовзі мене обрали суддею. Пам'ятаю свою першу справу: за самогоноваріння засудив жінку до виправних робіт. Вона мала далі працювати на своєму робочому місці з відрахуванням частини заробітку. Зараз стати суддею справді непросто. Декотрі, походивши трохи в ранзі помічника судді, невдовзі, дивись, вже й суддями стали. — В Апеляційному суді Ви розглядали здебільшого кримінальні справи. Довгий час у нашій країні існувала така міра покарання, як смертний вирок. — За роки суддівської роботи я оголосив багато вироків і не підраховував число тих, кого за ними відправили за грати. Вважаю, що цього й не потрібно робити. Але й зараз готовий підписатися під кожним своїм вироком. Довічні ув'язнення і 15 років позбавлення волі — такі вироки у моїй практиці були, але жодного засудженого за моїм вироком не розстріляли. Досі пам'ятаю смертний вирок, який оголосив не я: хлопець трохи несповна розуму у сварці убив дівчину, за це його розстріляли. Можна було б обмежитися позбавленням волі. Водночас скасування смертної кари у нашій країні вважаю помилкою, на мою думку, це суперечить правосвідомості людей. Вирок має бути сприйнятий суспільством як справедливе покарання. А хіба справедливе довічне ув'язнення, скажімо, для серійного убивці Онопрієнка? Може, в цього чоловіка й було якесь психічне захворювання, що він убив стількох людей, навіть дітей. Але зі свого досвіду можу сказати, що психіатри, які проводять експертизу, іноді спеціально роблять висновок, що підсудний є осудним, щоб він не потрапив на примусове лікування до спеціального закритого закладу, з якого його можуть невдовзі й випустити як уже безпечного для суспільства. Такі випадки були. У моїй практиці була дуже складна справа: у селі Млинівського району чоловік зарубав свою дружину, доньку і пасинка, а потім взяв під пахву зарубаного індика і пішов блукати селом. ("Патологоанатом-вбивця", РВ за 19 грудня 2003 року. — Авт.). Підсудний з відзнакою закінчив медінститут, очолював раду молодих вчених, мав блискучу перспективу в медицині. Але хворів на шизофренію, яка все перекреслила. Я був на 100% впевнений, що він неосудний, читав літературу на цю тему. Тому призначив повторну психолого-психіатричну експертизу, але експерти знову написали, що осудний. Він отримав довічне ув'язнення. Потім цей вирок був скасований на тій підставі, що не було мотиву до вбивства. А який же мотив у хворої людини, в якої сталося потьмарення свідомості? Повторний судовий розгляд мав той самий результат: довічне. — Ви пересікалися з тими, кого раніше засудили? — Так, були випадки, коли засуджені віталися на вулиці й навіть заходили. Пам'ятаю, жінка-касир, втягнута у крадіжки, була засуджена до позбавлення волі, а коли звільнилася, ми випадково зустрілися на вулиці, вона привіталася. І чоловіка одного, пригадую, засудив за незаконні валютні операції. Коли цю справу розслідували, як речовий доказ вилучили у нього золоту обручку. Міліціонер чомусь її не записав, і вона довгий час пролежала в міліції, аж якась перевірка виявила колишні необліковані докази. Як суддя я постановив повернути обручку власнику. Розшукати його було непросто, бо за вказаною у справі адресою він вже не жив. Але ми його все ж розшукали і повернули обручку. Чоловік був вельми здивований, казав, що дружина дуже розчулена і сприйняла повернення обручки як якийсь знак. — Як журналістові мені довелося бути присутньою на оголошенні вироку у справі про вбивство, де Ви виправдали підсудного за недоведеністю вини і звільнили його з-під варти у залі суду. Часто бували виправдувальні вироки? — Виправдувальних вироків за всі роки моєї роботи суддею оголосив усього кілька. Проблеми в цьому питанні були і залишаються: під тиском прокуратури такі вироки скасовують, але в кінцевому підсумку ті, кого я виправдав, за грати усе ж не потрапили. Одна з таких справ — про вбивство мешканки хутора в Рокитнівському районі, жінку знайшли з кількома ножовими пораненнями в шию і в живіт. У вбивстві запідозрили її родича, неповнолітнього хлопця. Близько трьох років, поки тривали слідство й суд, він провів в ізоляторі і вийшов на волю в залі суду. Він був виправданий за недоведеністю вини. Я й досі не певен, що убив саме він. І не має значення, на скільки суддя не впевнений — на 20% чи на 100%. Його вина до кінця доведена не була, зовсім не були відпрацьовані інші версії, я вважаю, що це наслідок недбалого слідства. Родичі того хлопця до мене не підходили, з ним самим я теж більше ніколи не пересікався. Але по цій справі він за грати не потрапив. Хочу зауважити, що за десятки років слідство у нас так і не покращилося, і навіть погіршилося. В останній рік роботи я скасував вирок, в якому судді зазначив, що за висновком судово-генетичної експертизи вчинення цього злочину підсудним взагалі неможливе. Суду треба з'ясувати, чи то висновок експертизи помилковий, чи підсудний невинуватий. Я вже більше року не працюю, а справа досі не вирішена, підсудний роками перебуває під вартою. Із запровадженням у листопаді минулого року нового Кримі­нально-процесуального кодексу відсоток виправдувальних вироків залишається вкрай низьким. — Тобто Ви вважаєте новий КПК недосконалим? — Я вважаю, що наміри були хороші, але вони не реалізовані, тому новий кодекс насправді має негативні наслідки. Єдиний позитив — це розвантаження слідчих ізоляторів через зменшення кількості заарештованих. Усі інші наслідки — негативні: ідея виправдання несправедливо звинувачених громадян не реалізована, виправдувальних вироків не стало більше. Більше того — суддя тепер взагалі не може повернути справу на додаткове розслідування, як би погано не було проведено слідство. Новий КПК нагадує фантастичний роман. В ньому зафіксовано чудові засади судочинства, зазначено багато правильних норм. Однак за невиконання цих норм не передбачено жодних негативних наслідків для слідчих і прокурорів. Безпідставно припускається, що всі слідчі і прокурори — винятково принципові люди і ніколи не допустять жодного порушення. На практиці це веде до того, що значна кількість приписів КПК не виконується, бо порушники знають, що за це їх ніхто не покарає. — А чому в людей така недовіра до судів і до суддів? — Із суддів суспільство зробило монстрів, які нібито тільки й думають про хабарі. Насправді за рівнем хабарництва судді посідають не перше місце хоча б тому, що справа найперше потравляє не в суд. Найбільша біда сучасних суддів — це недостатній професійний рівень, а схильність до хабарництва посідає, може, 3-4 місце у переліку проблем. Постраждалі від суду у 90% випадків насправді постраждали через самого суддю, а не через корупцію в суді, через те що суддя не здатний чи не хоче аналізувати, через відсутність принциповості в прийнятті рішення, бо не хоче ні з ким сваритися. Комп'ютеризація в цьому випадку теж відіграла негативну роль: замість того, щоб самому усе зважити, суддя доручає справу помічникові, який лише копіює текст обвинувального висновку слідчого. Це неприпустимо, коли суддя втрачає будь-яке співчуття до людей і сприймає справу винятково як матеріал для роботи. Недоліки в судах просто не вирішуються, потрібна системна і глибока робота. Швидко цього не зробиш, але це можливо. — А присяжні можуть вплинути на суддю? — Нинішні присяжні — це колишні народні засідателі, які завжди покладаються на суддю. Позитив запровадження суду присяжних в тому, що підсудний не залежить від свавілля судді. Негатив — це емоції, які в суді недоречні. У нашій вкрай заполітизованій країні суд присяжних не може об'єктивно вирішувати справи, які стосуються, скажімо, національних, релігійних та політичних питань. Формальна рівність присяжних з професійними суддями є, насправді ж її немає. Утім, можу навести приклад, коли думка засідателя вплинула на вирок, хоча це, скоріше, виняток. У Дубні грабіжники увірвалися в будинок і вбили господаря. Підсудний був визнаний винним і отримав 15 років позбавлення волі. Ця справа двічі потрапляла у Верховний Суд, який написав, що цей вирок — надто м'який. Я як суддя не міг не врахувати ці висновки, і винного засудили на довічне ув'язнення. Один із засідателів, молодий інженер, був не згодний і написав свою окрему думку, що довічне — це забагато, яку доклали до вироку. І втретє ця справа потрапила у Верховний Суд, який врахував думку засідателя: засуджений потрапив за грати на 15 років, а не довічно.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також