Гривні 15 років: Ярославу Мудрому домальовували бороду, а ”копійка» повинна була називатися «шагом»

Другого вересня виповнилося 15 років з тих пір, як рядові українці поступово перестали бути мільйонерами: почався обмін купонокарбованців, номінал яких дійшов до 10 млн., на нові українські гроші — гривні. Міняли за курсом один до ста тисяч, тобто за 100 000 крб. давали одну новеньку хрустку гривню. Два тижні, до 15 вересня, дві валюти ходили паралельно, але здачу при купівлі давали лише гривнями, потім карбованці без обмеження обмінювали на гривні.

Газета «Сьогодні» проаналізувала, що за ці півтора десятиліття сталося з нацвалютою. Вона не тільки тричі змінила зовнішній вигляд, ставши в підсумку більше схожою на євро (банкноти різнокольорові й різного розміру), ніж спочатку на долар (довжина майже вдвічі більша за ширину, по центру портрет) і набагато краще захищеною від підробок, але й «схудла» як стосовно долара (з 1,7 до 8 грн./$, або майже в 5 разів) і євро (з 5 до 11,5 грн./євро), так і за купівельною спроможністю. Аналітик МЦПІ Олександр Жолудь говорить, що такого великого знецінювання нацвалюти можна було б уникнути, якби НБУ жорстко не контролював курс гривні, а зробив його плаваючим залежно від попиту та пропозиції, а влада та бізнес, насамперед банки, не набирали б стільки короткострокових кредитів за кордоном. «Тоді зменшилася б інфляція, але й середня зарплата досягла б максимум тисячі гривень», — говорить Жолудь. Ще суворіший в оцінках екс-секретар Кабміну Віктор Лисицький: «Курс відповідає убогості нашої економіки і рівню компетенції нашої влади. За 15 років люди так і не повірили в гривню, віддаючи перевагу зберігати заощадження в доларах і євро, причому поза банками. Сума заначок приблизно $65 млрд., що перевищує в 1,5 раза держбюджет країни».

Цікаві факти з життя нацвалюти ВЛАСНІ ГРОШІ. Віддрукувати свою валюту Верховна Рада Української РСР вирішила ще за Союзу — 11 травня 1991 року. Номінали банкнот повторювали за номіналами радянські, потім 3 гривні замінили на 2 гривні, а 25 грн. на 20 грн. Дизайн банкнот затвердили в 1992-му (саме тому 1992 рік випуску зазначено на перших грошах, видрукуваних у Канаді), ввели в обіг через 4 роки. П’ЯТЬ АВТОГРАФІВ. На банкнотах стоять автографи п’яти голів Нацбанку: Володимира Матвієнка, Вадима Гетьмана, Віктора Ющенка, Сергія Тігіпка й Володимира Стельмаха. Нинішній глава НБУ Сергій Арбузов поки не відзначився, хоча ходили чутки (вже спростовані НБУ), що він збирався запустити в обіг 1000-гривневу купюру, щоб розписатися на ній. Найбільше зустрічається підписів Стельмаха, вони практично на всіх грошах, що перебувають нині в обігу. Трапляється автограф Тігіпка (на 20-50-гривнівках, вони довговічніші, ніж дрібні). Банкноти старого зразка (до 2003 року) з факсиміле інших головних банкірів виведено з обігу, тому їх можна знайти лише у колекціонерів. Найбільше на ринку просять за гроші з підписом Матвієнко — від 80 грн. за двійку, до 200 грн. за двадцятку, видрукувані в 1992 році. Гроші з підписом Ющенка й Гетьмана коштують 2-3 номінали. СКАНДАЛ. Після того як гривні віддрукували, вибухнув скандал. Навіть два. Перший — невідомо хто замінив затверджений комісією портрет Тараса Шевченка на 100-гривнівці, де він був у сюртуку і без головного убору, на його хрестоматійне зображення у вигляді сільського дядька в кожусі і баранячій шапці. Другий — художника, котрий малював банкноти, Василя Лопату звинуватили в тому, що замість князів Володимира і Ярослава Мудрого він зобразив свій портрет. Лопата заперечував, стверджуючи, що художник підсвідомо вкладає в кожен портрет щось своє. І, мовляв, «посмішка Джоконди — це посмішка Леонардо да Вінчі». Проте портрети в 2004-му поміняли, домалювавши князям бороди. Тепер обурилися історики: Михайло Брайчевський, наприклад, вказував, що в храмі святого Петра в Римі рівноапостольний князь Володимир зображений тільки з вусами. Ображений Лопата навіть назвав нові портрети «опричниками московського царя». Але марно. Невдалими виявилися і 100-гривень нового дизайну (2006 рік). Автопортрет молодого Тараса Шевченка поданий чомусь у дзеркальному відображенні. Також злі язики стверджують, що він нагадує Ющенка в молодості, а жіноче обличчя поруч з ним — його Катерина. ”ШАГИ» НЕ ПІШЛИ. Розмінна монета повинна була називатися «шаг», але Рада вирішила зробити кальку з російської — «копійка», так, мовляв, народу звичніше. ДИЗАЙН. У гривень він мінявся двічі. У 1994-1995 р. через слабку захищеність колишніх банкнот від підробок ввели нові 1, 2, 5, 10 і 20 грн. 50— і 100-гривнівки підробити було складніше, тому їх почали змінювати лише в 2004-2006 р., коли гривні втретє і поки востаннє оновили «одяг». Цього разу дизайн змінили через невиразність кольору банкнот — люди похилого віку плутали 2, 10 і 20 грн. і, знову-таки, борючись з фальшивомонетниками. Кольори стали яскравими (до речі, 10-гривнівці повернули традиційний червоний колір, за що її завжди і називали «червінець»), а розміри банкнот зробили різними: дрібні номінали менші, великі — більші. У 2006-му вперше з’явилася 500-гривнівка, у 2007-му — 200 грн. сучасного дизайну. До речі, всі гривні, починаючи з перших випусків, залишаються платіжними, ними досі можна розрахуватися за товар або послугу. 9 РІЗНИХ ГРИВЕНЬ. Одногривнівка має 9 різновидів: 4 види банкнот і 5 видів монет, такого немає ніде у світі. Але реально в обігу три види грошей — жовта банкнота і дві монети — з цифрою «1» і з портретом князя Володимира. Інші зустрічаються рідко, особливо ювілейні «одинички», викарбувані до 60-річчя звільнення України (2004 рік), до 60-річчя й 65-річчя Перемоги (2005 і 2010 р.). СИМВОЛ. Символ гривні — мала літера «Ґ». Вона схожа на знак долара навпаки, перекреслений двома горизонтальними лініями. Ввели його в 2004 р. з ініціативи глави НБУ Сергія Тігіпка. В народі символ прозвали «г з двома паличками». ІДЕЇ ТІГІПКА. Він збирався чеканити масовими тиражами не тільки одногривнівки, але й дво— й п’ятигривнівки: монети дорожчі банкнот у виготовленні, зате служать набагато довше (монета — 15-20 років). Але ідея не пройшла. ДВІЙКА З АЛЮМІНІЮ. В останній момент 3-копієчну монету замінили на 2-копієчну, і її не вдалося відчеканити за кордоном — замовлення вже було оформлене. Довелося терміново робити двійки з алюмінію на Луганському патронному заводі — місцеве обладнання не могло працювати з нержавіючою сталлю, з якої викарбувані копійки і п’ятаки. Лише з 2001 року на Банкнотно-монетному дворі НБУ їх почали чеканити з нержавійки. ТЕРМІН СЛУЖБИ. Дрібні купюри (1, 2, 5 грн.) служать всього 6-8 місяців, тому що часто переходять з рук у руки, тріпаються, і їх НБУ змінює на нові. Більші (10, 20, 50, 100 грн.) в обігу до 3-х років, а 200 і 500 грн. — 5 років і більше. ГРИВНІ, ЯКІ ТІЛЬКИ ДОРОЖЧАЮТЬ. Це монети. В Україні їх — 500 видів. Перші двушки і п’ятірки випуску 90-х років, які Нацбанк чеканив відносно великими тиражами (100-250 тис. грн., зараз — 30-45 тис.) і продавав за номіналом, через 15 років коштують сотні гривень. Найдорожча українська монета «Оранта» номіналом 500 грн. з 31,1 г найчистішого золота (9999). Через малий тираж — всього 1000 шт. — її ціна 100 тис. грн. Найрідкісніша — «Міжнародний рік астрономії». Срібних стогривнівок вагою по 1 кг всього 700 шт., ціна — 26 тис. грн. Найдрібніші у світі — золоті дві гривні (вага 1,24 г, діаметр 13 мм).

Кочубей: «Свої монети не рахую» ”Сьогодні» поговорила з одним з художників, що працюють над дизайном «гривень у металі» — це Микола Кочубей, відомий український художник, автор не тільки монет, три з яких визнані найкращими в Україні (»Сорочинський ярмарок» у 2005 році, «Водосвяття» у 2006-му і «Голодомор» у 2007-му), але й сучасних поштових марок, гравюр, ілюстрацій до книг. На його рахунку вже понад 50 монет (тобто кожна десята з викарбуваних НБУ). За словами Кочубея, сам він свої роботи не рахує, говорить: прикмета погана — може пропасти натхнення.

	Микола Кочубей. За його ескізами відчеканено понад 50 видів монет. Фото: А. Яремчук

— Миколо Савовичу, як вийшло, що ви понад 15 років тому стали автором однієї з перших українських монет — «Місто-герой Київ»? — Намалювати її запропонував мій учитель, відомий художник Олександр Івахненко, котрий стояв біля джерел розвитку монетної справи в незалежній Україні. Йому Нацбанк доручив розробку серії «Міста-герої України». Я підготував ескізи реверса (зворотного боку монети, аверс — лицевий бік, на якому завжди зазначено номінал. — Авт.). Сказали: замовлення термінове, тому впорався всього за два тижні, зазвичай над ескізами працюю місяць і більше. Робота моя сподобалася з першого разу, і Нацбанк почав регулярно запрошувати до співпраці, хоча я ніколи до цього ані монетами, ані медалями не займався, тільки книжковою і станковою графікою. Допомогла гарна школа, я ж працював з гравюрами. Треба було відчути, що зможе відчеканити на металі штамп, не перевантажити малюнок зайвими деталями й у той же час зробити монету виразною. Адже ескіз вп’ятеро більший, ніж виріб, тому те, що добре виглядає на великому листі, може загубитися на кругляшці діаметром 13-20 мм. Для мене, наприклад, найскладніше — втиснути композицію в коло, адже в прямокутнику або квадраті розмістити її набагато простіше. — За «Київ» вам великий гонорар заплатили? — Не дуже, вже не пам’ятаю, скільки, але не більше 10 млн. карбованців (на нинішні гроші близько 100 грн. — Авт.). Нацбанк нині платить достойні гонорари, причому незалежно від того, з якого металу викарбувана монета. Але це для справжнього художника не головне, вищий стимул — створити шедевр, «нетлінку». — Якою своєю монетою пишаєтеся найбільше? — Напевно, трьома — «Сорочинський ярмарок», «Водосвяття» і «Голодомор». Коли відчеканили пробні срібні «Голодомори», вони виявилися занадто блискучими, святковими. Виникла ідея — нанести патинування (штучно зістарити монету), зробивши її більш скорботною. По-моєму, вийшло. До речі, моя рідня на Вінниччині постраждала від Голодомору, багато хто помер. Їхні імена є в мартирологу музею Голодомору. — А що вийшло «не зовсім»? — Серія «Діячі УНР»: аверс у них за вимогою замовника у всіх стандартний (малий герб і номінал), художникам не дали можливості діяти, от і вийшли середньо (колекціонери називають їх «дядьки в піджаках». — Авт.). — З яким металом найпростіше працювати: золото, срібло, нейзильбер? — Для художника це не має значення, але мені найбільше подобається срібло. Монети з нього звичайно великі, вага 1-2 унції (31-62 г. — Авт.), діаметр великий, 4-5 см, можна зробити гарно.

Нумізмат: моя колекція коштує сто тисяч, але я її не продам Цілеспрямовано збирають «Україну» приблизно 20-25 тисяч нумізматів, з них 2-3 тисячі намагаються купувати все: золото, срібло, нейзильбер. Цікавляться й окремими серіями, наприклад, дуже популярні «Флора і фауна», «Літаки України», релігійна тематика. ”Сьогодні» підрахувала: нині повна колекція українських монет коштує на ринку близько 800 тис. грн., але продати її оптом за цю ціну дуже складно, максимум за півціни перекупникам. Та й небезпечно. За даними Асоціації нумізматів України, їм не відома жодна людина, в якої зібрано все. Колекціонер Володимир Лазаренко говорить, що він вкладає гроші в українські монети як у довгострокову, на десятки років уперед, інвестицію, адже з кожним роком вони дорожчають. «15 років тому гривні з нейзильберу продавали за номіналом: двушка коштувала дві гривні, п’ятірка — п’ять, — розповідає Володимир. — Зараз вони коштують минимум у 10 разів дорожче (ціна залежить від тиражу, чим він більший, тим монета дешевша), а за монети, викарбувані до 2000 року, взагалі просять від 100 до 700 гривень. Спочатку збирав і «золото», і «срібло», тоді ці монети коштували відносно недорого, наприклад, срібні грошики вагою в унцію (31,1 г) — менше 100 грн. (нині ціна Нацбанку 500 грн.). Зараз кинув — дорого, полюю тільки за серією «Східний календар» (срібло), монети виходять по одній в рік — по 350 грн. Через 10 років повна серія буде затребувана. У моїй колекції є серія «Князівська Україна» (срібло), її ринкова ціна 15 тис. грн. за 8 монет. Золота «Оранта» (50 гривень) дісталася мені за тисячу гривень, тепер її ціна 20 тис. Всього моя колекція коштує приблизно сто тисяч гривень, але поки продавати її не збираюся». Свої скарби Володимир вдома не тримає, орендує сховище у банку, мовляв, так безпечніше.