У далекі вже часи мого дитинства та юності футбол був набагато більшим, ніж просто гра двох команд у м’яча. Тоді це був «партійний» вид спорту, яким повсюди опікувались найголовніші начальники. Перший секретар обкому відповідав за виступи футбольної команди обласного центру так само, як за збір урожаю та виконання плану підприємствами області. Інакше не могло бути — перший секретар у Києві не пропускав жодного футболу і особисто брав участь у «вирішенні питань» головної команди тодішньої України.
Відповідно, склався певний ритуал, згідно з яким на центральній трибуні під час футбольного матчу мали бути присутні всі перші керівники, які сиділи у кріслах відповідно до партійної субординації. Коли ж на футбол приїжджали гості з міста команди-суперниці, церемонія тривала багато годин, включаючи зустріч гостей, проводи і все інше. Я ще застав тих людей, які організовували в ті часи перегляд начальством матчів між командами Рівного і Луцька. Це була дуже важлива подія, яка супроводжувалася розвагами, під час яких господарі намагалися перевершити сусідів у гостинності. Сам футбол цікавив начальство не завжди. Знав багато таких, які забували про той футбол щойно їм не треба було йти на трибуну відповідно до службових обов’язків. Інтерес до футболу зникав у них миттєво і так само миттєво з’являвся щойно ситуація у владних кабінетах змінювалася. Все це потроху пішло в історію після того, як футбольні команди стали власністю багатих і дуже багатих людей. Ритуали змінилися і виглядають тепер у кожному місті по-різному. Камера телевізійних трансляторів під час кожної гри футбольного чемпіонату по декілька разів показує центральну трибуну з тими, хто там сидить або стоїть. У Рівному це все з недавніх часів почало нагадувати давно забуті роки з поправкою на сучасні реалії. Тепер камера показує нам власника команди, по один бік від якого сидить керівник міста, а по інший — керівник області. Чиновники поменше, а також місцеві бізнесмени-спонсори туляться довкіл і у кадр майже не потрапляють. Я не знаю, чому так виходить. Будемо вважати, що керівники міста і області справді є завзятими уболівальниками і не можуть не піти на стадіон навіть під час воєнного стану. Чи це справді так — можна буде частково перевірити вже цієї суботи під час чергового футбольного матчу. Річ у тім, що цим днями міського голову Рівного суд на рік відсторонив від обов’язків. І тепер буде цікаво подивитись, хто сидітиме поруч із власником команди — відсторонений міський голова чи той, кого призначать виконувати його обов’язки. Останній якось не був досі помічений у пристрасній любові до футболу. Є припущення, що згадана пристрасть вже у ньому зародилась і зростає так швидко, що вже за кілька днів ми побачимо його на трибуні. Це ж саме стосується відстороненого міського голови. Буде цікаво подивитися, чи збережеться у нього бажання ходити на трибуну для почесних гостей, а коли збережеться, то де саме він сидітиме. До речі, колишній міський голова, який здав свої повноваження три роки тому, досі ходить на футбол, хоча в кадр більше не потрапляє. А навіщо йому — він же сам пішов, а не за рішенням суду як нинішній. Так що дивіться по телевізору футбол із Рівного. Не знаю, як на полі, а на трибуні точно буде цікаво.