Вперше я побачив це диво у вісім років. Мене, як відмінника-першокласника, заохотили можливістю записатися в один із гуртків міського «будинку піонерів», який тоді знаходився поряд із зачиненим собором і досі стоїть там біля автостоянки. Піднявшись на другий поверх, я зайшов до зали, яка повністю, від підлоги до стелі, була оздоблена дубом. Дубовим був блискучий паркет, дубовими — стінові панелі із вирізьбленими візерунками, дубовою — стеля, яку можна було годинами розглядати лежачи на тому паркеті. Що було нереально, оскільки там цілий день діяли піонерські гуртки. До тих гуртків я тоді так і не записався, бо мріяв стати футболістом.
Але ніколи не пропускав нагоди зайти до піонерського «офісу», аби помилуватися «дубовою кімнатою». Я не знав тоді, що «будинок піонерів» був розміщений у колишньому чи то готелі, чи то борделі, чи то ресторані, чи то в усьому цьому разом. Тому не міг собі уявити там який-небудь бал чи банкет. Думав, що там завжди діти читали вірші про Лєніна… А потім «дубова кімната», справжню ціну якої я лише тепер можу уявити, кудись безслідно зникла. Чи то після переселення «піонерів» у новий палац на Грабнику, чи то після поселення там отців однієї з православних конфесій. Немає тої кімнати, ніби й не було ніколи. Цікаво не те, що вона зникла — я здогадуюсь, хто саме її вивіз у невідомому напрямку. Цікаво те, що цим унікальним мистецьким артефактом так жодного разу і не зацікавились численні місцеві «історики». Як професіонали, які напружено обслуговують чинну владу, маючи за це зарплатню та наукові звання, так і аматори, які безплатно вишукують повсюди місцеву старовину. Чому так? У чому загадка? Із кімнати на щонайменше півсотні квадратів у самісінькому центрі Рівного зникає унікальне і дороге оздоблення і нічого? Бути такого не може — приміщення колишнього «будинку піонерів» завжди було «на балансі», тому на все, що там є і чого немає, мають бути документи. Де вони? Хто здійснив, без перебільшення, «крадіжку століття» і залишився не лише непокараним, а й офіційно невідомим? Упевнений, що коли наші історики справді забажають, вони віднайдуть в архівах потрібні документи і ми дізнаємось нарешті, хто вкрав «дубову кімнату». Та чи забажають? Бо ж потім доведеться вулиці назад перейменовувати…
