Скандал з приводу обліку переміщень військовозобов’язаних припинився так само швидко, як і розпочався. Припинив скандал особисто президент Зеленський. І зовсім не тому, що військкоматам не потрібно знати місце знаходження своїх підопічних, а тому що вони на це неспроможні. Саме це і налякало нашого президента. Поясню чому. Рішення влади лише тоді буде реально працювати, коли для цього існують відповідні механізми. Лише дитина або слуга народу може думати, що варто проголосувати у парламенті, видати постанову уряду чи указ президента і все після цього само зробиться. Насправді все набагато складніше.
Як здійснювався військовий облік в СРСР? Можу розповісти з власного досвіду. З 14 років кожну особу чоловічої статі ставили в СРСР на військовий облік. Щороку вони проходили медичну комісію, у сімнадцять отримували приписне свідоцтво, а у вісімнадцять відправлялися служити, якщо не мали законної відстрочки.
Уникнути цього було фізично неможливо – усі громадяни були десь прописані. Без прописки не можна було ані влаштуватися на роботу, ані проступити на навчання. Дільничні міліціонери знали кожного, хто жив на їхніх дільницях. Кожна нова людина одразу ж потрапляла у їхнєполе зору і мала спочатку прописатись, а потім у короткий термін влаштуватись на роботу. Той, хто не мав прописки або ніде не працював, підпадав «під статтю». Крапка. Тому уникнути служби у війську, не маючи законної відстрочки, було фізично неможливо – батьківщина точно знала, де ти знаходишся!
«Відкосити» від воєнної служби можна було хіба що через психоневрологічний диспансер. Так зробили двоє моїх знайомих. Чого це коштувало їхнім батькам, вони і досі не розповідають, хоча минуло майже півстоліття. Ще кілька моїх ровесників просто не пішли до військкомату, отримавши повістки. Тоді до кожного з них приїхали додому озброєні працівники військкомату і ввічливо відвезли на збірний пункт. Отак!
Нині вся система військкоматів, що залишилась нам після СРСР, остаточно прогнила і ні на що не здатна. У нас вже давно служать лише ті, хто хоче. Хто не хоче – не служить.
Так само і з війною – воюють ті, хто хоче захищати Україну. Якби наша влада навіть захотіла забрати до війська тих, хто цього не бажає, вона б цього не могла зробити. Немає механізму! Про це всі здогадуються, але ніхто вголос не говорить.
Тож коли б військовозобов’язаних і справді спробували обмежити у пересуванні, цього зробити б не вдалося. І щоб не демонструвати так яскраво своє безсилля, Зеленський і «зам’яв» цю справу. Кому, як не президенту, знати як працюють вітчизняні військкомати? Це ж вони після 2014-го так і «не змогли» знайти військовозобов’язаного Володимира Зеленського, аби вручити йому повістку. Справді, як його було знайти, якщо він щодня не вилазив із телевізора? Не вилазить і тепер. Але тепер Зеленський вже розумніший і не хоче підставляти під скандал ані себе, ані військкомати.
Микола НЕСЕНЮК.
