Якщо вас цікавлять середньовічні замки, палаци та храми, потрібно їхати у Корецький район. Тут ви також зможете відвідати могилу коханої Пушкіна, село Харалуг, де виготовляли відомі на увесь світ мечі, помолитися до ікони, якій понад 500 років, і помилуватися неповторними краєвидами горбистої місцевості.
Місто князів та євреїв Старе і мальовниче місто Корець вперше згадується 1150 року з приводу міжусобиці між князем Київським Ізяславом Мстиславичем та Новгород-Сіверським Юрієм Долгоруким. Вони боролися за те, хто контролюватиме ці території. Літописець, описуючи ці події, називає місто Корчиськом. Є кілька версій, чому воно має таку назву. За однією з них — через велику кількість корчів на узбережжі тутешньої річки Корчик. За другою — на цій території жило плем’я корчан, хоча історичних доказів тому немає. За третьою назва пішла від білоруського слова «корч» — випалена, викорчувана земля для заняття сільським господарством. Щороку влітку Кореччину відвідують євреї, щоправда, не в такій великій кількості, як в Умані. — До війни у Корці проживало 14 280 жителів, з яких 10 000 — євреї, — розповіла директор Корецького музею Ніла Брухлій. - Чому вони облюбували наш край — пояснюється просто: у 1850 році побудували дорогу (сучасна траса Київ-Чоп), яка стала великим торговим шляхом, а торгівлею, як відомо, в ті часи активно займалися євреї, тому й селилися поблизу. Проте під час війни та Голокосту вони масово емігрували. Усі шість синагог, які на той час функціонували в місті, було зруйновано. На території Корецького району поховано трьох цадиків — праведних євреїв, могили яких сьогодні й відвідують колишні жителі Корця, переважно старшого віку. Деякі з них ще пам’ятають українську мову. Цікаво спостерігати, як вони моляться над могилами, стелячи на них свій прапор та ставлячи свічки. Вони хочуть, щоб люди знали, що вони жили на цій землі, тому подарували районному музею експонати та фотографії.
Мечі харалужні славляться на увесь світ Відвідуючи Корець, обов’язково зайдіть у районний музей, розташований навпроти Корецького монастиря. Цей музей вражає не кількістю експонатів, а їхнього винятковістю. Всі виставлені тут речі — справжні і знайдені на території Корецького краю. А це і величезні фрагменти зубів мамонтів, і зброя та предмети побуту періоду трипільської культури, тобто п’ятитисячолітньої давності та багато інших експонатів. Екскурсовод Валентин Брухлій розповість цікаві історичні факти, якими славиться Кореччина, наприклад, про мечі харалужні: — Про них згадується у «Слові о полку Ігоревім» як про зброю з надзвичайно міцного металу. Вчені довели, що їх виготовляли колись в селі Харалуг сучасного Корецького району. Мечі відомі далеко за межами тогочасної Київської Русі. Наприклад, на Сході вважалося, що харалужні мечі не гірші від зброї, виготовленої з усім відомої дамаської сталі, більше того — майже ідентичні їй за міцністю. Мечі стали такими відомими завдяки способу їхнього виготовлення. Так, для виготовлення серцевини меча використовували не дуже якісний і м’який метал, а наверх нашивали тонкі пластини з якісного дорогого металу. Такий меч був легким і водночас служив дуже довго, тому що зношувалася одна пластина, а під нею була інша. Володіти мечами харалужними вважалося почесно серед воїнів того часу. На жаль, у музеї не представлений навіть фрагмент того меча, немає його й в обласному краєзнавчому музеї. Саме в Корці свого часу вперше в Україні почали виготовляти фарфорово-фаянсові вироби, деякі з яких можна побачити в музеї. — Перша в історії України та Польщі фарфоро-фаянсова мануфактура була збудована князем Чарторийським — нащадком князів Корецьких, — продовжує Валентин Брухлій. — Вважається, що тутешня порцеляна була однією з кращих в Європі, це була гордість польського короля. Вона мала навіть власне маркування — напис Korec, виконаний від руки золотом. Зараз тогочасні корецькі фарфорові сервізи зберігаються в кращих музеях США, Австралії, Канади, Аргентини й Росії. Наприклад, в Ермітажі виставлено сервіз, який свого часу був подарований корецькими майстрами Катерині II. А цариця в знак вдячності подарувала їм золоту табакерку та сто золотих монет.
Корецький замок програли в карти? Від колишньої славетної фортеці — замку князів Корецьких — залишилися руїни. Заснували його ще князі Острозькі, й залишається загадкою, як замок перейшов у володіння до князів Корецьких. Існують дві версії. Перша оповідає, що князь Острозький просто програв замок князю Корецькому в карти. Друга — замок був приданим дочки князя Острозького, яка виходила заміж за одного з Корецьких. Як би там не було, а в XVI столітті мури замку укріпляє вже Богуш Корецький. Він був оточений глибоким ровом, через який вів підйомний міст. Пізніше замок перебудовувався, а в 1832 році значно постраждав від пожежі під час польсько-російського повстання, у такому вигляді й залишився. До наших днів збереглися мури замку та кам’яний міст — чудове місце для фотографування. Оскільки він розташований на пагорбі, звідти відкривається прекрасний краєвид на село Новий Корець за річкою Корчик. Буде видно і хати, і підвісні мости, і церкви, які різняться за кольором та архітектурою. Наймальовничіший — столітній храм Кузьми і Дем’яна, оскільки стоїть на розломі Волинського кристалічного щита, який вийшов на поверхню берега річки Корчик і здіймається над берегом на 20-метрову висоту. Відвідуючи Корець, просто погуляйте вулицями міста. Тут розташована Свято-Миколаївська церква, збудована у 1834 році в стилі пізнього класицизму, поряд — Малий палац Й.Чарторийського. Вражає своєю архітектурою і заснований ще у 1533 році костел святого Антонія, де був найбільший орган на Волині, який під час війни розібрали, а корецькі діти гралися трубками органу як свистками. Блукаючи вулицями міста, варто знати, що ними колись гуляв і Тарас Шевченко, який описав Корецький замок у «Прогулках с удовольствием, но не без морали». На старокорецьких хуторах Олена Пчілка купувала молоко, яке, кажуть, і сьогодні найсмачніше в регіоні.
Моляться іконі, просять прощення гріхів Корецький жіночий Свято-Троїцький монастир з часу свого заснування в 1620 році ніколи не закривався, підкреслює Ніна Брухлій: — У 60-х роках минулого сторіччя це хотіли зробити, але тогочасна настоятелька монастиря запобігла цьому: звернулася до свого родича — Генерального прокурора Радянського Союзу, щоб він поклопотав про її зустріч з патріархом Кирилом. Прокурор виконав її прохання і вона зустрілася з патріархом, який надав монастирю статус ставропігії. Це означало, що монастир не підпорядковується ні єпископату, ні митрополії, а безпосередньо патріарху, що й врятувало його від закриття. Монастир вражає своєю величчю та красою як зовні, так і всередині. Паломники приходять сюди преклонитися перед благодатною іконою Божої Матері «Споручниця грішних». З древнього Вавилону в Корець ця святиня потрапила завдяки князю Самійлу Корецькому, який привіз її з турецького полону. Церква вважає, що саме до цієї ікони молилася Марія Єгипетська, після чого їй було прощено всі гріхи і вона було причислено до лику святих. Ікона вважається чудотворною. Монастир відомий ще й тим, що на його території знаходиться могила коханої поета Олександра Пушкіна Анни Оленіної-Андро, яка доживала віку у маєтку свого зятя поблизу і була меценатом. Сюди часто приїздила і поетеса Ліна Костенко. Відвідувала Корець інкогніто і, кажуть, товаришувала з настоятелькою Наталією, яка померла два роки тому. У монастирі сьогодні живе 85 послушниць, які серед іншого займаються і бджільництвом. У пасіці при монастирі є цікавий вулик, який майже повністю відтворює головний корпус монастиря. Матушки кажуть, що саме з цього вулика викачують набагато більше меду, ніж з інших.
У селі Великі Межиричі п’ють артезіанську воду Якщо хочете продовжити подорож Корецьким районом, відвідайте село Великі Межиричі, розташоване за 22 кілометри від районного центру. Свого часу це село мало Магдебурзьке право. Тут знаходиться трьохсотлітній костел святого Антонія та колишній палац Стецьких, збудований у XIX столітті. На жаль, костел заріс бур’яном, а в палаці розмістився дитячий інтернат, але біля них можна сфотографуватися. Це село унікальне ще й тим, що на його території знаходиться артезіанський колодязь, крижана вода з якого вважається цілющою. Неподалік розташовані села Невірків та Щекічин. У першому розташований домініканський костел та чудовий парк, у другому селі — дерев’яний вітряний млин. У селі Голичівка, куди корчани їздять купатися на кар’єр, можна спостерігати чудові природні краєвиди та побачити величезні поклади сірого граніту. Село Велика Клецька славиться своїми гончарями, оскільки тут зустрічається понад двадцять видів глини. Можна буде тут придбати глечик на згадку. А село Іванівка відоме тим, що звідти родом понад 50 священиків, які служать Богу по всьому світу.
Довідка для туриста Сувенірні згадки про Кореччину — вишиванки, вироби з лози, дерев’яні бочки — можна купити на базарі в Корці щочетверга. У Корецькому жіночому монастирі виготовляють на замовлення пасхальні яйця з воску або парафіну, вартість яких приблизно 50-60 гривень. Любителям зеленого туризму варто знати про відомий в районі хутір Воронуха з пасікою, качками, ставком в 5 га. Вартість проживання там — до 200 грн. за добу. Вартість проїзду до Корця — 16 грн., входу в районний музей, який працює в усі дні без обіду, крім суботи, — 1 грн. для дитини та 3 грн. для дорослого. Якщо замовляти екскурсію, то групі дітей це обійдеться в 5 грн., групі дорослих — в 15 грн. Вартість проїзду в села Корецького району — 5-15 грн.
