Наша яма скраю

1843 0

Трагічна загибель тисяч людей від землетрусу в Пакистані залишила нас в основному байдужими. Далеко від нас ті пакистанці, не знаємо ми, хто вони, як і де живуть, скільки їх є і чому їх саме стільки. Для тих з нас, хто ще розуміється на географічних картах, епіцентр жахливої катастрофи є лише жовтою плямою, за якою немає жодної інформації. Про тих із нас, які взагалі не знають, де той Пакистан, а таких, на жаль, чимало, і говорити не доводиться. Менше знаєш — краще спиш. Якби подібна трагедія сталася у знайомій нам місцевості, там, де ми буваємо, де когось знаємо, картина житлових багатоповерхівок, які в одну мить склалися у братські могили для своїх мешканців, викликала б жахливі асоціації, кошмарні сни і тимчасову депресію.

Трагічна загибель тисяч людей від землетрусу в Пакистані залишила нас в основному байдужими. Далеко від нас ті пакистанці, не знаємо ми, хто вони, як і де живуть, скільки їх є і чому їх саме стільки. Для тих з нас, хто ще розуміється на географічних картах, епіцентр жахливої катастрофи є лише жовтою плямою, за якою немає жодної інформації. Про тих із нас, які взагалі не знають, де той Пакистан, а таких, на жаль, чимало, і говорити не доводиться. Менше знаєш — краще спиш. Якби подібна трагедія сталася у знайомій нам місцевості, там, де ми буваємо, де когось знаємо, картина житлових багатоповерхівок, які в одну мить склалися у братські могили для своїх мешканців, викликала б жахливі асоціації, кошмарні сни і тимчасову депресію. А так — просто телевізійні кадри, які жахають не більше, ніж звичні вже навіть для малюків художні фільми із ріками людської крові, розчавленими людськими черепами і ще теплими шматками людського м’яса. Щось заважає нам збагнути, що нинішня телевізійна картинка — це не кіно, а купи розчавлених мерців під руїнами, які ще кілька днів тому були житлом, де ці люди жили. Приблизно так само ми сприймали майже рік тому купи загиблих від цунамі в Індійському океані. А може, так і мало бути? Може, звична для нас позиція «моя хата скраю» є на сьогодні єдино правильною? Бо ж саме такий погляд на масову загибель людей врятував від божевілля наших батьків, дідів і прадідів, які пережили війну і голод, які бачили купи мерців не на екрані, а на власні очі. Очевидці, яких вже немає серед живих, розповідали мені колись, що у війну, коли на околицях Рівного людей розстрілювали тисячами, у місті продовжували святково відзначати звичні події, а то й просто випивати з нагоди того, що є що випити, а потім співали і танцювали. І робили це не лише жорстокі окупанти, а й нормальні люди, яким пощастило не загинути, пощастило залишитись у живих. У тих піснях і танцях було реальне відчуття того, що ця пісня може виявитися останньою і завтра все це продовжать вже без тебе, передчасно загиблого. Можна, звісно, оголосити жалобу за загиблими від землетрусу азіатами, і це буде логічно. Та якщо бути послідовним і вдягати траур після кожного випадку наглої загибелі людей, а це трапляється на земній кулі чи не щодня, то для чогось іншого і часу не залишиться. Суцільний тобі всесвітній похорон. Нікуди ми не подінемось від того, що в той час, як я пишу ці рядки, або в той час, коли ви ці рядки читаєте, хтось десь на землі назавжди залишає цей світ. Дуже не хочеться щоденно заглядати у похоронну яму, якої нікому не оминути. Душа прагне позитивної перспективи. Наприклад, статті на тему міцності будівельних конструкцій, аби нові будинки стояли міцно, не падали від землетрусів і не вбивали людей. І пакистанців у тому числі.


Поділися з нами новиною! Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також