З плином часу значення тих чи інших слів може змінюватися. Часом аж до протилежного. Ті з вас, хто читав літературні твори, видані у нас до 1917 року, хоча б раз зустрічалися із словосполученням «товариш міністра», «товариш прокурора» тощо. І навряд чи це зупиняло процес читання — ну товариш так товариш, що тут такого? А такого тут те, що у ті часи слово «товариш» у згаданому контексті означало «заступник». Коли ж владу захопили комуністи, «товаришами» почали звати практично всіх.
Приблизно як п’ять років тому, коли всі ми стали президентами, сто років тому всі стали товаришами. Тепер у нас слова «товариш» взагалі практично не почуєш. Зате заступників довкіл скільки завгодно. В тому числі й у прокурорів. Власне, я тому і згадав термінологію столітньої давнини. Привід був вагомий — велику групу прокурорів упіймали на тому, що вони про всяк випадок оформили собі фальшиву інвалідність, аби не бути мобілізованими до війська. Через це мені стало цікаво не те, чи цих прокурорів покарають — очевидні речі не обговорюються, ніхто їх не саджатиме і навіть не судитиме. Я з цього приводу подумав про інше. Про те, хто замінить тих злочинців у прокурорських мундирах в разі їхнього звільнення з посад. Саме тоді я і згадав, що у кожного нашого прокурора є заступник, який колись давно звався товаришем. Товаришем він, власне, і залишився. Бо лише інопланетянин може вважати, що коли усіх злочинних прокурорів посадити, на їхнє місце прийдуть нові прокурори — чесні й непідкупні. Той же, хто живе серед нас, розуміє, що проблема не у злочинних намірах групи прокурорів, яких застукали з фальшивими інвалідностями. Проблема в тому, що всі вони такі. Ще тоді, коли в юнака чи дівчини виникає бажання вивчитись на юриста, він чи вона прагнуть стати тими, ким є наші судді та прокурори. Але не так все просто. Щоб стати суддею чи прокурором, не досить закінчити юридичний факультет, хоч би і з відзнакою. У нас таких «юристів» нині більше ніж слюсарів, токарів та сантехніків разом узятих. Окрім диплома, слід мати ще й того, хто тебе туди заведе і посадить у потрібне крісло. Можна і диплома не мати, як той Юра Луценко, який зненацька став не просто прокурором, а прокурором генеральним. Бо головне не освіта чи фахові здібності. Головне — мати потрібного товариша, який тебе тягнутиме так само, як тягнули його і як тягнутимеш ти, якщо не робитимеш дурниць. Тому я б на місці нашої влади переймався не перейменуванням копійки на шаг, а переназвав би заступників прокурорів, міністрів та інших посадовців на «товаришів». Так було би точніше, а головне, зрозуміліше для всіх. І для товаришів, і для тих, хто поки що їм не товариш.