На жаль, такої статистики в Україні ніхто не веде, але працівники автосервісу одностайні: за останні місяці на ремонт дедалі частіше приганяють автомобілі, що вийшли з ладу через неякісне пальне. Мій механік пан Михайло пояснює ситуацію по-простому: «Бензин подорожчав, от і заливають у бак все, що горить, а інколи й не горить. Машина ж — не людина, довго їсти всіляку гидоту не може».
Рацію пана Михайла визнають навіть державні мужі. «Приблизно 30% бензину, реалізовуваного в Україні, не відповідає стандартам якості, а обсяги неякісного пального становлять приблизно 50%», — визнав нещодавно перший заступник голови Держстандарту Владислав Хижняк. Щоправда, жодних рухів, аби змінити ситуацію, держава поки що не зробила. Натомість незалежні експерти наводять просто обурливі факти. Якщо раніше паливні махінатори промишляли здебільшого тим, що розбавляли високооктан низькооктаном, то тепер нерідко заливають у пальне «любе», що підвернеться під руку, — ацетон, нафталін, толуол, коксохімічні відходи, відпрацьовані оливи. — На деяких АЗС ми виявили, що під назвою «бензин А-95» продавали побічний продукт коксохімічного виробництва, тобто переробки вугілля, — розповідає президент Комітету захисту прав споживачів нафтопродуктів Андрій Пасішник. — Звичайно, його можна розбавити газовим конденсатом чи стабільним бензином, й за октановим числом отримати А-92 або й А-95. Але ні його фракційний склад, ні хіміко-фізичні показники не відповідатимуть жодним стандартам. Або ж інший приклад. У мережі заправок, що торгують пальним від одного з українських НПЗ, виявлено бензин, у якому вміст бензолу в 6 разів перевищує сучасні європейські норми. — Такий бензольний компонент здатен злизувати з циліндрів двигуна масляну плівку практичного насухо. А працюючи по-сухому, двигун, звісно, перегріватиметься й виходитиме з ладу, — пояснює директор Інституту споживчих експертиз Юрій Чорнобривець. Найгірше ж, що такі відступи від стандартів трапляються дедалі частіше. Якщо торік під час рейду, здійсненого працівниками Інституту по десяти великих АЗС-мережах держави, усе взяте на пробу пальне вклалося принаймні в українські стандарти, то цього року картина виявилася іншою. Аж у чотирьох мережах зафіксовано порушення національних технологічних норм, не кажучи вже про відповідність стандартам Євро-4 і Євро-5. І це мова про великих операторів ринку нафтопродуктів, у дрібних — справи ще гірші. Для автомобільного двигуна наковтатися «паленого» бензину — це підписати собі якщо й не вирок, то лікарняний листок точно. Це не означає, що авто вклякне на місці. Хоч буває й таке. Зазвичай же некондиційне пальне — повільна отрута. Але навіть одна заливка «бодяги» у бак вкорочує життя «залізного коня». Це як сумнозвісна крапля нікотину. Якщо пощастить, то у вас просто завчасно полетять свічки чи поршневі кільця, не пощастить — машину доведеться віддавати на капремонт. На автосервісі жертв неякісного пального чекають з розкритими обіймами. Для них це — свіжа копійка. Скажімо, промивка форсунок коштуватиме до 500 грн., реставрація головки двигуна — 1000 грн., заміна однієї форсунки — 300 грн., лямбда-зонду — від 300-400 грн. і вище, каталізатора — 8-10 тис. грн. Ціни наведено приблизні, але вони дозволяють зорієнтуватися, наскільки можна «вляпатися», намагаючись зекономити пару копійок при купівлі дешевшого, але сумнівного пального. І ще такий нюанс. Якщо заправляєш авто якісним нафтопродуктом, то від його придбання до першого серйозного ремонту можна наїздити 300-400 тис. км, якщо ж заливати у двигун низькосортне пальне, він почне кашляти вже після першої сотні тисяч пробігу. Ну й, очевидно, що чим дорожчий автомобіль, тим дорожче коштуватиме і його ремонт. З огляду на це, новим імпортним авто особливо не рекомендується потрапляти на вудку паливних «бодяжників». Насущне питання в тому, як їх розпізнати. Універсального рецепта, на жаль, немає. Але бувалі автомобілісти знають кілька правил, які дозволяють звести ймовірність «зустрічі» з неякісним пальним до мінімуму. Спробуємо їх сформулювати. Правило перше. Покладайся на себе. Держава тобі у цій справі не порадник. Уряд виставляє себе борцем за дешеві нафтопродукти, але якщо за низькою ціною на заправці продається відвертий сурогат, то це йому байдуже. А твоєму авто не байдуже. Правило друге. Не соромся вимагати в оператора на АЗС документи на пальне, яким він торгує. Небажання їх демонструвати — це чіткий сигнал, що слід змінити заправку. Правило третє. Скупий платить двічі. Поганий бензин за високою ціною буває, але добрий за низькою — ніколи. Тому економ розумно. Адже вартість бензину — це лише одна зі складових витрат на утримання автомобіля. І не факт, що скоротивши видатки за цією статтею, ти виграєш у цілому. Зазвичай виходить навпаки. Коротший пробіг, дорожчий ремонт, пошарпані нерви обійдуться дорожче. Правило четверте. Обери свою АЗС-мережу, бажано з-поміж великих брендових. Там ризик отруїти двигун значно нижчий. Люди, які поклали роки й мільйони на побудову іміджу та сервісу, десять разів подумають, перш ніж ставити під удар свою репутацію. А дрібним гравцям і втрачати значно менше. Тим більше, що частина з них саме для того й була створена, аби збувати некондиційне пальне. Правило п’яте. Перевага — імпорту. Любити національного виробника — похвально й патріотично. Але любов має бути взаємною. На жаль, українське пальне за своїми експлуатаційними характеристиками поступається закордонному. Його найбільший дефект — надмір сірки. І це не тільки екологічна проблема. Сірка невтомно забруднює форсунки й камеру згоряння, відповідно, потужність двигуна падає, витрата пального зростає, деякі деталі паливної системи зношуються утричі швидше, аніж авто їздило б на бензині Євро-5. Урешті-решт, ввізне пальне складніше закупити, документацію на нього складніше підтасувати, тому наші «алхіміки» неохоче беруться за його підробку. Навіщо, коли заколотити «бодягу» на українському нафтопродукті набагато простіше. Правило останнє. Хворобі легше запобігти, ніж її лікувати. А найкращий рецепт не хворіти — це вести здоровий спосіб життя і споживати здорову їжу. Ти ж не хочеш годувати свою сім’ю соком з порошку і ковбасою з паперу. Але ж автомобіль для доброго водія — теж майже член родини. А отже, потребує не менше турботи й уваги.
