Комфортний та доступний простір. Здавалося б, це константа нашого часу, аж ні. В епоху технологій маємо навчитися просто організовувати свій побут довкола.
Слово філологу дизайн знайоме. А що ж таке дизайн універсальний? Відповіді шукаємо у Києво-Могилянці.
Останні дні серпня у столиці відбувається Школа універсального дизайну в рамках Спільної Програми «Сприяння інтеграційній політиці та послугам людей з інвалідністю в Україні», що впроваджується Програмою розвитку ООН у співпраці з Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) та Міжнародною організацією праці (МОП) за підтримки Партнерства ООН із питань реалізації прав людей з інвалідністю.
Слухаючи доповідачів, вперше серйозно замислююся, що наша буденна, професійна, творча, особиста життєдіяльність може залежати не лише від особистих скілів, але й певним чином від матеріального простору, в якому перебуваємо. Тут знайомлюся із людьми, котрі мислять, як пристосувати навколишній простір до простих, щоденних потреб кожної людини. Як зробити вхід до багатоповерхового будинку однаково зручним для мами із дитячим візочком, мешканця, який після активного шопінгу несе додому кілька важезних сумок, яких точно забагато для двох рук, для громадянина/громадянки, котрі змушені з певних причин пересуватися у візочку, для малої дитини, людини, котра не мислить себе без телефону в руці. Здавалося б дивний перелік, але усім однаково важливо вийти до зайти до будинку, мінімально затрачаючи ресурс, не навалюючись всією вагою на тяжкі двері, не думаючи, а як то скористатися хитрим китайським домофоном, без знання системи ієрогліфічного письма, де знайти вихід на прибудинкову територію, щоб помилуватися пишною клумбою, перелік можна продовжувати.
Детальніші враження від Школи УД описано в блозі:
https://rivnepost.rv.ua/bloger/viktoriya-nazaruk
Тож тепер почала уважніше роззиратися довкола, фокусуючись на тому, а чи комфортно людям та й мені користуватися транспортом (якщо говорити про громадський, то у багатьох з’явиться іронічна посмішка J), чи зручно із зайнятими руками зайти до під»їзду, чи можна скористатися банкоматом без зайвих хитрих рухів. І чи може кожна людина із мого оточення проробити всі ці дії однаково легко. Виявилося, що не кожна. А ще виявилося, що ті, кому прості дії видаються складними зовсім не в захваті від сторонньої допомоги та втручання у власний мікропростір. Одні мусять із цим миритися, інші замикаються в собі. Намагаючись мінімізувати контакт із навколишнім середовищем, свідомого ізолюються. Але чи нормальною є така ізоляція в столітті технологій?! І чи можна щось змінити?!
Яка смислова основа універсального дизайну? Таємниці розкриває УКУ.
Шукаючи відповіді на етичні виклики організації розумного й доступного простору пощастило натрапити на інформацію про дослідницький ґрант для аспірантів та молодих науковців для проведення наукових досліджень з етичної проблематики, який надають Міжнародний інститут етики та проблем сучасності (IIECI) і Кафедра філософії Українського католицького університету. Солодким бонусом для стипендіатів є можливість користуватися бібліотечними ресурсами вишу, в числі яких спеціальна збірка професора Пітера МакКорміка. А це п’ять тисяч томів філософської літератури мовою оригіналів (англійською, німецькою, французькою, італійською). Тобто, гарантія, що цікаві теоретичні зачіпки точно знайдеш.
Перш ніж поринути у царство книг роззираємося довкола. Минулоріч у Львові відкриває свої двері сучасний інформаційно-ресурсний центр Митрополита Андрея Шептицького. Це навчальний простір та модернова бібліотека, в якій знайдете праці із царини гуманітаристики та прикладних наук, зможете працювати із креативних затишних робочих зонах, посмакувати солодким тістечком, насолодитися виставкою сучасних картин, долучитися до буккросинку, почитати газети із різних країн, звісно ж, повчитися, поспілкуватися із цікавими людьми чи придбати оригінальний сувенір або ж…потрібну вам книгу.
Простір організований так, що користуватися Центром можуть всі охочі, без жодних обмежень. Вільно потрапити сюди можуть як мами із дитячими візочками, так і ті, хто змушений пересуватися на колесах. Усі приміщення відкриті та облаштовані для вільного формату роботи. Тут тобі й вай-фай, й відокремлені робочі куточки, й аудиторії для традиційних форм занять, й переговорні зали, й дитяча кімната. Хочеш підіймаєшся поверхами сходами й качаєш м’язи, хочеш підіймаєшся ліфтом. Здавалося б, там все ж так просто й елементарно. Але, на жаль, такі зручності скорше сучасне надбання. Бо переважна більшість навчальних будівель, які доводилося відвідувати, на жаль, не розраховані на те, щоб до них легко було потрапити кожному громадянину, незалежно від індивідуальних особливостей та потреб. Милуючись комфортом згадала свою подругу – багатодітну маму. Це ж як би гарно було запросити її з дітьми до такого місця, де можна й дітей зайняти й самому корисно провести час.
Щиро сподіваюся, що таких проектів ставатиме більше, бо ж ті, хто вчиться у гарних умовах, точно реалізовуватимуть власну активність із урахуванням потреби створити зручне й розумне середовище довкола.
Далі буде…
