Нинішня молодь, яка тоді або ще не народилася, або ще не вміла ходити і говорити, навряд чи повірить, що у 1989 році слово "рух" стало на певний час більш популярним і вживаним, ніж інше відоме слово з трьох літер. Належністю чи неналежністю до Руху (саме так, з великої літери) визначалася тоді не політична приналежність тої чи іншої особи, а сам факт неналежності цієї особи до єдиної тоді офіційної Комуністичної партії (теж з великої літери). Якщо ти за Рух, значить, ти щонайменше не боягуз. Цього тоді вистачало, принаймні у наших краях, аби отримати голоси на виборах і стати частиною влади, яка і не здогадувалася тоді, що незабаром стане владою незалежної України.
Нинішня молодь, яка тоді або ще не народилася, або ще не вміла ходити і говорити, навряд чи повірить, що у 1989 році слово "рух" стало на певний час більш популярним і вживаним, ніж інше відоме слово з трьох літер. Належністю чи неналежністю до Руху (саме так, з великої літери) визначалася тоді не політична приналежність тої чи іншої особи, а сам факт неналежності цієї особи до єдиної тоді офіційної Комуністичної партії (теж з великої літери). Якщо ти за Рух, значить, ти щонайменше не боягуз. Цього тоді вистачало, принаймні у наших краях, аби отримати голоси на виборах і стати частиною влади, яка і не здогадувалася тоді, що незабаром стане владою незалежної України. Тепер це все у минулому, причому назавжди. Щораз упевнююсь у цьому, проходячи навпростець (я завжди ходжу навпростець) через двір наріжного будинку на вулиці Чорновола навпроти парку. Там на стіні біля дверей висять таблички, які повідомляють, що десь за цими дверима знаходяться обком та міськком Комуністичної партії. Тої самої, чиїм обкомом та міськкомом була до 1991 року нинішня будівля обласної ради та обласної держадміністрації. Як на мене, то краще б тої партії не було взагалі, ніж животіти їй у такому жалюгідному стані. Зрозуміло, що хтось тим кільком місцевим комуністам щось платить, ось вони і протирають ту табличку на стіні. Їм, як я розумію, вистачає. Приблизно так само ганебно завершилась історія Руху, який замість того, щоб стати потужною політичною силою, яка повела б нас до свободи та демократії, перетворився на одну з численних партій з рівнем підтримки на рівні, перепрошую, Королевської. Шкода, але час назад не повернути. Чого нема, того нема. Аж раптом читаю вчора повідомлення про те, що Рух знову "об'єднується". Отакої! Згадала баба… Нагадаю, що зникнення Руху як політичної сили почалося з його розколу, спровокованого ще у 1999 році владою і здійсненого сволотою, якої у Русі, власне, як і у будь-якій партії, статистично разів у сто більше, ніж у суспільстві взагалі. Тепер одні з представників тої сволоти сидять у парламенті, встигнувши поміняти за ці роки по декілька партій, других викинули на політичний смітник, треті, на що дуже сподіваюся, покарані після смерті за те, що виробляли за життя. Тепер, коли від колишнього Руху залишилася лише назва та по декілька активістів на місцях плюс така-сяка нерухомість у пільговій оренді, його знову хочуть "об'єднати". Хто саме? Це легко було б встановити, дізнавшись, хто дав гроші на це об'єднання. Бо для об'єднання слід провести з'їзд, а це коштує хоч невеликих, але грошей. Власне, грошей коштувало і саме створення Руху наприкінці вісімдесятих. Я тепер точно знаю, що тоді мав місце не лише наш ентузіазм. Якби ж знати, хто тоді це все оплатив, може, ми б тепер розуміли, чому живемо саме так, а не інакше? На жаль, а може, і на щастя ми про це ніколи не дізнаємося. З тих часів у декого збереглися рухівські значки та прапорці. Аби носити ці значки та прапорці наприкінці вісімдесятих, слід було мати певну сміливість. У мене ці значки теж десь є. А ще у мене є спогади про той неповторний час, коли слово "рух" означало прагнення до свободи. Чого немає зовсім, так це бажання мати щось спільне з тими особами, які намагаються щось тепер із тим Рухом накаламутити. Не тому немає бажання, що я проти Руху. А тому, що пізно вже каламутити. Раніше треба було.
