Словосполучення «підготовка до зими» супроводжує все моє свідоме життя. Зовсім малим, коли про цю «підготовку» щодня торочили по єдиній тоді програмі телебачення і по радіорепродуктору, який вже тоді всі відкрито називали «брехунцем», я сприймав все як належне — кажуть дорослі, значить, так і треба. Тим паче, і вдома я цю підготовку бачив на власні очі, і навіть брав у ній певну участь.
Спочатку були розмови про те, як і де «виписати» вугілля чи торф для груби, якою опалювалась наша оселя неподалік пивзаводу, потім до нашого сараю прибувала довгоочікувана вантажівка, яка висипала те вугілля просто на землю. Слід було максимально швидко всю цю купу перенести відрами до сараю та ще й так, щоб сусіди не скаржилися. І не лише сусіди: повз наш сарай проходила стежина до єдиного на увесь двір двомісного «туалету типу сортир», тобто смердючої вбиральні, куди, окрім мешканців двох наших двоповерхівок, ходила вся вулиця разом із працівниками двох магазинів та ательє пошиву одягу. Саме від працівників ательє слід було чекати скарг на те, що біля нашого сараю чомусь не ідеально чисто. Одного разу додаткову машину торфобрикетів привід до нас якийсь знайомий мого батька на старезному автомобілі «ЗІС-5», який врешті опинився у краєзнавчому музеї. Не знаю, чи він там тепер зберігся. Все змінилося після того, як до нас провели, як тоді казали, «природний газ». Після цього проблеми «підготовки до зими» остаточно перейшли від нас до держави, яка мала забезпечувати належний тиск того газу у трубах, що траплялося не завжди. Минали роки та десятиліття. Змінювались технології, будувалися нові житлові райони із потужними котельнями. А про «підготовку до зими», на яку ми вже ніяк не могли вплинути, як і раніше, продовжували бубоніти по телевізору. Нічого не змінилося і з настанням нашої омріяної незалежності. Хіба що телевізійних програм стало більше і, за бажання, щоденних повідомлень у новинах про «підготовку до зими» можна було уникнути. Хоча вона все одно нагадувала нам про себе періодичною відсутністю тепла чи світла або через ремонт теплотрас та електромереж, які з часів комунізму ніхто не ремонтував, або через те, що «згори» не могли розібратися, хто у кого більше вкрав газу. Аж раптом затерта і буденна тема «підготовки до зими» знову стала актуальною, щоб не сказати більше. Жоден письменник-фантаст, жоден передбачувач майбутнього, жоден футуролог разом із усіма іншими задурювачами людських мізків не міг передбачити, що по наших бідолашних електромережах стрілятимуть ракетами із колись «братньої» країни. Ніхто у світі до цього би не додумався, а ця сволота додумалася. Нічого, ми теж додумаємось! І «підготуємось до зими» так, що їм мало не здасться. Принаймні я на це щиро сподіваюся. А що робити, коли того старого сараю вже давно немає. Там тепер райвиконком!
